Микола Хвильовий - Повість про санаторійну зону

Він одступив на крок. Він не затримував дівчини. Сестра Катря відійшла в бік і скоро зникла в зарослі.

Анарх подивився вниз: крізь гущавину продирались Майя і Хлоня. Іншого разу він був би цілком задоволений. Після останньої суперечки, коли Майя назвала його «сволоччю», анарх досі не почув од неї жодного слова. Тепер, хоч і знав, що Майя йшла миритися, не тільки не відчув радості, як завжди було з ним, а скоріш був незадоволений.

Перший збіг на командну висоту Хлоня. Він привітався з анархом і пішов до дальньої кручі. Скоро на висоті була й Майя.

- Чижик-пижик! Руку! Мир! - сказала вона.

Майя, очевидно, нарочито розпустила волосся й забризкала своє тіло духами. На командній висоті запахло конвалією.

- Чижик-пижик! Ну, невже тебе не хвилює туге тіло юнки? - казала Майя, притискаючись до анарха й роздимаючи ніздрі. - А от ти мене хвилюєш! І ти не вір мені, що я зараз жартую. І зовсім то не жарт, коли почуваєш під своїми руками живі сильні м'язи, і твоя кров бунтується. То неправда, що жарт!

Анарх мовчав.

- Ей, ти, куди ти тікаєш! - крикнула Майя, повернувшись у той бік, куди йшов Хлоня.

Той зупинився й пішов назад. Тоді Майя потягла анарха до пенька, і скоро всі троє сиділи на ньому.

- Ну, Хлонько, - звернулася Майя до юнака. - Як ти казав, коли ми йшли сюди? До кого я зараз подібна? Ну?

- Це, звичайно, шкода, але ви сьогодні чудово виглядаєте, - сказав Хлоня.

- Чому ж це шкода?

- А тому, що ви - злючка!

- Злючка? - зареготала Майя. - Хлонько! Яке ти маєш право говорити так?

- А яке ви маєте право називати мене на «ти»?

Майя поправила своє не в міру викликаюче декольте, прищулила очі й звернулась до анарха:

- Бачиш, він теж хоче перейти зі мною на «ви».

- Не я хочу перейти на «ви», - сказав Хлоня, - а ви мусите зі мною говорити на «ви».

- От тобі й раз! Ну, як же я з тобою буду говорити на «ви», коли ти карапет?

- Себто я не мужчина?

- Майя ще голосніше зареготала. Тоді ображений Хлоня підвівся, оправив блузку й халат і подивився уважно на Майю.

- Коли я не мужчина, то чого ж ви залицяєтесь до мене?

- Я? Залицяюся до тебе?

- Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувати себе?

- Себто я пропонувала тобі, щоб ти поцілував себе? - нову зареготала Майя.

Хлоня почервонів.

- Ну, я не так, значить, висловився.

- Покинь, Хлонько, говорити єрунду, ти краще що-небудь почитай… Ну?

Анарх вийняв цигарку й запалив її; над пеньком спалахнув синій димок і запахло. Він вбирав запах конвалій й уважно вився на Майїне декольте.

Йому раптом прийшла мисль («яка глупота»), що він ще не прокинувся, і тоді ясно постала перед ним учорашня сутичка з Карно.

Хлоня вже заспокоївся.

- Ви гадаєте, що так не можна сказати, а я гадаю, що так можна сказати, - говорив він.

- Слухай, чижик-пижик, - звернулася Майя до анарха. - Як, по-твоєму, можна так сказати? Хлонько, повтори!

- Я хочу перед вами розсипати одуванчик слів, - повторив юнак.

- Це щось подібне до старомодного реверансу. Слухай, Хлонько, ти обов'язково будеш на провінції парикмахером.

- Хай буде й так: це теж не погано!

- Ну, а як би ти намалював сьогоднішній ранок?

- Я сказав би: «Був ранок і все було так прекрасно, як голуба… птичка. Знаєте: скок! скок!»

- І все?

- Цього досить; можна в двох словах передати цілу картину.

- А я сказала б так: ти, Хлонько, enfant terrible (жахлива дитина - франц.).

- Прошу не ображати мене!

- Хіба ти зрозумів? - зареготала Майя. - Я ж нарочито вжила салонної мови, щоб не образити тебе!

Хлоня круто повернувся й пішов до дальньої кручі.

Гинули роси, зник жовтожар. Над рікою випливало сонце гриміло в простори. Далеко на Гралтайських Межах кричав санаторійний дурень. І ріка несла цей оклик вниз по течії до моря. Дурень остаточно збожеволів: він до краю налив ріку, він затопив її своїм задушеним криком.

- Чижик-пижик! Все-таки скажи мені… - промовила Майя, коли Хлоня відійшов на декілька кроків, і положила енергійним жестом анархову голову на свої коліна. - Я все-таки не розумію тебе! Чому ти останнього часу такий… я б сказала, розгублений. Може, в тебе єсть якісь тайни?

Анарх подивився на Майїні прищулені очі й побачив у них не то тривогу, не то докуку.

- Тебе, може, дивує те, що я тебе не так зустрів, як бувало раніше?

- А хоч би й це! - нервово кинула Майя.

- Коли тільки це, то не варт вести нам такі розмови.

Майя замість того, щоб образитись, на всі очі подивилась на анарха.

- Значить, у тебе єсть якісь тайни?