Олесь Гончар - Тронка

Із-за вагончика вийшла дівчина в ситцевому платтячку, мабуть, ровесниця Ліні, тільки куди міцніша, здоровіша за неї,- з вогню та з сонця вся! Так і цвіте вся здоров'ям, налите тіло горить смагою.

- Ну й комедія ж була дивитись, як вас тягли,- всміхається вона до Ліни.- Це хлопці навмисно придумали вам для буксира танка послати. А Єгипті цього тільки подай…

- Найшли розваги…

- Та ви на них не ображайтесь.- Очі дівчини променились добротою.- Просто люблять тут у нас пошуткувати… А танк якраз був не в роботі. Цей уже як зачепить, то потягне, він у нас трудяга.

Дівчата разом глянули на танк, що стояв віддалеки на своєму, видно, постійному місці. Єгипта, заволодівши танковим краном, вже з кимось лаявся - лаявся так, що Ліні хотілося вуха затулити.

- Не зважай,- відвертаючись від Єгипти, заспокоїла її тутешня дівчина.- То він механіка перевиховує.

Дівчата розгомонілись. Невдозі Ліна вже знала, що звати цю дівчину Василинка, а прізвище Брага, і що брат її тут працює бульдозеристом на каналі, і що наступного літа вона вступатиме до Ровенського інституту інженерів водного господарства - канал обіцяє послати, буде стипендіаткою каналу… А тут? Тут працює пікетажисткою - це од слова “пікет”. Обов'язки нескладні, ходиш, переставляєш геодезичну рейку, а майстер нівелює. Якщо старий в доброму настрої, то він і пікетажистку підпускає до нівеліра, щоб привчалася. Але це так, понад програму, головне ж діло пікетажистки - переставляти оці вішки рябенькі.

- Бачиш, он під вагончиком стоять? Одна моя, а друга моєї напарниці, її зараз нема.

- Де ж вона?

- Розрахувалась, бо в неї мати дуже захворіла, а доглядати нікому… Оце де зараз канал споруджується, все якраз з Ганнусею ми пікети розставляли, між нашими пікетами найжаркіші роботи йдуть…

- Своєю роботою, Василинко, ти… дуже задоволена?

- Як сказати. Бува цікавіша. Але й тут: хай по сто метрів вперед, та все ж таки вперед.

Інший світ, все таке далеке, одначе Ліна почувала, що їй цікаво слухати - і про ті пікети, і про нівеліри, і про те, як тут живуть… Слухала, а тим часом хтось підкрався із-за спини і хап її за голову - міцно затулив долонями очі… “Єгипта!” - майнула найперша думка, чомусь саме його руки уявились такими гарячими, міцними, з горіхами мозолів на долонях… Треба було вгадати, крикнути ім'я, щоб випустив, і добре, що не крикнула, бо коли випручалась, то перед нею стояв… Кузьма Осадчий! Усмішка до вух, сам закудланий, в зашмарованій майці, в пилюці… І в бровах, і в чубі пилюки набилося густо.

- Так це тебе тягнуто на буксирі,- казав Кузьма.- А я думав - там тільки старий твій… Куди ж мандрівочка пахне?

- Вона в медінститут їде документи здавати,- прохопилась першою Василинка.

- Ніколи не чув я, щоб ти медициною захоплювалась,- здивувався Кузьма.- Відкрила в собі такий нахил?

- Який там нахил,- досадливе всміхнулась Ліна, а Кузьма веселим тоном побажав:

- Ну, зеленої тобі вулиці та голубого неба! А ми тут, бачиш, земельку пересипаємо. З місця на місце пересипаємо, а, кажуть, щось буде.

- Не щось, а магканал,- поправила Василинка.

- От чуєш: маг… Себто магістральний,-пояснив Кузьма,- а не тому, що перед тобою якісь маги… Тут без магії, тут пупа надривати треба. А зате вигрохкаємо такий, що більший буде розміром, ніж відомі тобі канали марсіанські, що їх Скіапареллі відкрив. Із самого Марса в телескопи видно буде наш степовий аричок.- Хлопець засміявсь, розфантазувався: - Вже десь там сидить, мабуть, такий собі вчений марсіанин, трохи на самурая схожий, розглядає нашу роботу в окуляр телескопа та покректує: що таке? Не було каналу в цьому секторі Землі, і ось він уже є! Де була бура пустеля - рівна якась смужечка лягла… Оптичний обман, чи, може, й там, на планеті Земля, є більш-менш розумні істоти? Щось там риють, прокладають, ведуть… А коли так, то треба їхній витвір негайно нанести на карту земних каналів та мерщій у дисертацію його - єй-єй, за це дадуть комусь доктора марсіанських наук!

Дівчат розважають його пустощі, обидві сміються, а Кузьма тим часом, по-робочому замашним рухом вхопивши барило з водою, жлуктить нахильці, аж чути ковтки: глог-глог… Все в нього якось здорово виходить, хлопець навіть п'є так, як щойно пили тут дорослі бульдозеристи. Напившись, втерся всієї п'ятірнею, по-робочому. Зовсім небагато й пробув на каналі, а вже з'явилося в ньому щось певне, владне, розставивши ноги, твердо стоїть на землі Кузьма-каналобудівник, тільки жаль, що в вухах землюка - може гречка звідти прорости. Чи давно це було, коли в школі хлопці ще тільки вчились водити трактора, скільки сміху було, коли за кермо сідав оцей вухатий Кузьма… Чи він придурювався, чи справді не вмів тоді ще правувати - трактор його ніяк не хотів слухатись і, виписуючи по майдану п'яні викрутаси, прямував кудись у степ навмання, а хлопці горлали невдасі керманичеві навздогін: