Олесь Гончар - Циклон

- От і все, Єрмаков! Отак долають водяні бар'єри!

Тільки відкрили люк, і цієї ж миті налетіли на майже невидимі в темряві телеграфні дроти - вони були тепер низько, - хтось устиг гукнути:

- Голови пригинай!

Пригнувшись, почули, як під натиском амфібії напнуті проводи сталево дзизнули урізнобіч, розлетівшись зі звуком обірваної струни.

- Стоп, музики! Люди, щось маю вам казати! - Сергій знову сидів між сватами, а звертався до всіх. - Чи чули вії, як кінь стогне? Живий горить, з дверей виламується, а на нього обвалюється палаючий дах сарая!…

- О пане операторе…

- Стоп! А Добру Людину бачили? Добру без гриму, без підмальовок? Кажуть, нема, а я стверджую: є! Хоч не густо, а с.

І хотів розповісти про того лікаря-партизана, який йому, Сергієві, врятував життя. Три місяці возіїв його, малого поліщука, в коші з тирсою по лісах… Та тільки оператор почав, як раптом погасло світло. Ніч заглянула в вікна циклонною тьмою, оглушила шумом зливи. Аж тепер, без світла, всі почули її. Люди, па якусь хвилю прищухнувши, наслухали темне буяння ночі, потім хтось, виглянувши у вікно, повідомив, но світла ніде ігема: занурились у пітьму і село, й комбінат.

- І вода, таки чути, прибува…

І одразу ж голос веселий - чийсь хміль промовляв:

- Як підступить вода - ію драбині на хату, і там догуляєм весілля!

Але темрява помітно угнічувала всіх.

- Чому ж не дають світла? Мабуть, десь замикання на комбінаті, там у них це часом трапляється…

Знайшли Десь каганчик із гнотом, запалили, - підсліпувато заблимав перед Мамаєм, що ледь помітно усміхався з темряви.

- Щоб на весіллі та оця блимавка, хай би її шляк трафив! - вигукнула котрась із молодиць. - Але ж маємо свого електрика!

І цо стосувалося жениха; позбавлений подійських прав після того нещасного випадку, вій працював тепер електромонтером на комбінаті.

- Зараз буде світло, - підвівся жених, і лице його загорілось рішучістю.

Його пробували стримати - костюм на тобі ж новий і краватка! - але Стась, нехтуючії застереження, в чім був, так і рвонувся з хати. За ним кинулось кілька хлопців, друзів його. Настя в розгубленості залишилась стояти біля дверей, де її спинили дівчата; в білих туфельках, у весільній фаті, була вона зараз якось жалібно зіщулена.

- Буде, буде, ось упидитс! Він полагоди гь - прнмовляла до людей, і вчувалися в її голосі непевна надія і острах підсвідомої забобонності - що осі, на її весіллі та рантом іасне світло… І їй, і гостям хотілося вірній, що все там буде гаразд, хлопці полагодять і ось-ось повернуться звідтам до столу хоч промоклі, але вдоволені своїм вчинком. Ніхто ж бо ще не знав, що трансформатори десь уже захлинаються у воді, і стовпи електролінії повалені лежать на луках в наплутанім дротті, і що нема зараз на світі електрика, який би міг зарадити справі.

Не гулялось уже. Молода у своїй фаті, припавши до вікна, стріпувалась між подружками в нервовій тривожності, прислухаючись до вирування негоди. Люди то виходили, то заходили, і в кожного на устах тривожне:

- Вода! Підступає вода!

- Треба додому навідатись…

- Ліс лежить пов'язаний біля хати - ще забере…

Дівчата у міні-спідничках, фермівські доярки-десятикласниці, що їх Колосовський збирався залучити до масових сцен з полонянками, теж занепокоїлись, зібралися йти:

- На старицях ваша ж худоба в літніх таборах!…

Циган-музика.пт, дбайливо заховавши скрипку під полу старого плаща, оголосив:

- Світла нема, кіна не буде, - і рушив до дверей. Це змусило Сергія піднятись.

- Буде кіно! - заперечив уперто й, взявши кінокамеру, вибрався, розгарячілий, надвір. Мокрим холодом обдало. Вітер студений, як пізньої осені. Чоботи одразу потонули в воді, вона була крижана. І ці різноголосі нічні шуми, яких досі ніколи не доводилось чути. Десь між деревами, в незвичній близькості, гуркоче вода. Звечора її не бую. Почувається, що всюди вона - тут і там перебулькує, клекоче на різні лади. Реве десь лудоба, лають собаки, з протилежного краю села долинають і:озрозумілі гвалти. І все затоплює темрява. Ти і безмежжя тьми. Ти і стихія в буйній, сліпій розкутості своїх сил. “Світла! - ось що зараз тобі треба… - Бодай будь-яке джерело світла! Щоб зафіксувати цю грізність, цей ревучий потоп тьми, бунтування ночі…”

Вибігла з хати якась молодиця, здається, якраз та, що з нею він, незграбний кіпокавалір, недавно вигоцував чардаш, закричала з порога:

- У мене ж дитина вдома! - і підбігцем побрьохала в темряву.