Олесь Гончар - Циклон

- Надбання! Справжнє надбання для студії! - шепотів Пищик на вухо Ягуару Ягуаровичу, - Ось коли вона нарешті розкривається.

- Зірка! Зірка, і все! - аж захлинавсь від бурхливостей Ягуар Ягуарович.

І якщо навіть були тут перебільшення, то їх не обривали, вони не вважались гріхом в цій атмосфері творчого піднесення, де знахідки з'являлись не раз при емоційній підтримці всіх і загальновизнаним було, що праця має'вестись па отих самих позитивних імпульсах.

Головного не покидала серйозність, брижі напруги не сходили із зрошеного потом смаглявого чола, іскрився росою тій на скронях. Почувалось, однак, що й Головний у душі віддає належне артистці, яка в своїй грі, уже в початкових кадрах, зуміла взяти вірний тон, з проникненням увійти у внутрішній світ першообразу, воскрешаючи безоглядну в своїм почутті Шамілеву кохану.

Коли ж нарешті юпітери погасли і можна було дати волю своєму збудженню, то навіть Сергій-оператор, людина зовсім не схильна роздавати похвали тим, кого він знімає, не втримався, глянув на Ярославу здивовано:

- Ти знаєш, що ти сьогодні робила?

- Ярославе, це було надзвичайно! - вигукнув редактор.

- В тім-то й річ, що це було звичайно, - заперечив Сергій, - звичайно до геніальності.

- О мой, мой! - втомлено мовила Ярослава і торкнулась своєю ще загримованою щокою колючої операторської щоки. - Ти добре затямив, що актори найкраще працюють на позитивних емоціях… Дякую за всі перебільшення!

Однак оператор цього разу, видно, був певен своєї об'єктивності, бо, звертаючись до асистента, що саме вкладав добутий кінонектар у коробки, застеріг:

- Ти ж пильнуй цю скарбівню! Нічого подібного ще не було в наших касетах… Я ж казав: будуть геніальні кадри! Вже вони є.

- Я за стриману діловитість, - відповів асистент. - Не будем дочасно засліплюватись.

- А я засліплений! І вітаю своє засліплення. З цих негативів з'являться речі - дай бог… Там є один кадр, що його іґе соромно було б винести на суд худради в епоху майстрів Високого Відродження…

Постановник не осипав Ярославу 'компліментами, він іііс.тя роботи тільки потиснув їй руку, але цей мовчазний потиск руки був для неї дорожчий за слова. Вловила в ньому почуття ндячності, і віри, й підбадьорення на майбутнє. Отже, віп схвалює її ілгпровізації перед камерою! Він не боронив їх, навпаки, ще заохочував, бо це була її творчість, її зоряні часи!… Поїлося добро, що під ціого тобі не повинна наморочитись голова, мусиш сприймати це скоріш як і стимул для себе й для колективу, перед яким ще така величезна робота… Попереду ще буде всього, не один, може, ро| лик полетить достобіса в корзину, але сьогодні ти таки маєш р право пережити бодай хвилинне відчуття перемоги, творчої радості.

Ярослава була втомлена до краю, здавалось, тільки добреде до школи, впаде й засне одразу як убита. Але нервове збудження давалося взнаки, від світлових опіків очі різало, ніби в них попало піску, і хоч завтра мав бути день не менш напружений, ніж сьогодні, Ярославі не клалось до сну. Голова горіла, кожен нерв трепетав, - актриса ще не могла отямитись від пережитого перед кінокамерою. Розбурхана уява шукала й знаходила все нові й нові відтінки інтонацій, жести, якими слід було б скористатись, відтворюючи на знімальнім майданчику чиєсь почуття, що віднині стало твоїм.

“Здається, Сергій мав рацію там, па луках, - думала, влаштувавшись на своїй розкладайці в учительській. - Своїм запитанням, може, трохи навіть ревнивим, він, здається, допоміг тобі зрозуміти саму себе, розібратися в своїх почуттях… Невже я таки закохалась? - думала півжартома і всміхалась у темряву. - Ще цього мені бракувало - закохатись на зйомках! Спалахнути почуттям до того, хто навряд чи дозволить собі відповісти на твоє почуття взаємністю”.

Вікно відчинене, високий місяць пливе у хмарах, - де вони взялися, ті хмари? На ґанку чути гомін, хлопці не сплять, курять, там ще точаться жваві розм.ови, там ще - наїзд камери!… Веду панораму за нею… вона в кадрі в мене крупно… у візирі бачу її справді натхненне обличчя… там ще - касети та дублі, перший та другий плани, а їй це вже далеко, насторожилась тільки, коли Ягуар Ягуаровнч назвав ім'я претендентки, - виявляється, вона знов атакувала їх перед виїздом, зачула звідкись нібито, що Ярослава збирається відмовитись від ролі, “забоялася, що не потягне”…

“Тепер не забоюсь! Тепер почуваю, що зможу, все зможу!” Дугпа Ярославі аж сміялась від щастя, що переповнювало зараз її, бо що, коли і в тебе хто-пебудь закохався сьогодні? За те, що сяйпула талантом, що не підвела їх усіх… Ні робітників-освітлювачів, ні того смішного Ягуара Ягуаровича… Що була правдива. Що знайшлися в тобі якісь незнані поклади, родовища емоцій, раніше не відомі й тобі самій. Не манекен ти була під світлом юпітерів, не лялька, що її мусять навчати, як ступнути, як видавити з ока штучну кіносльозу… Була ти справжня, була ти артистка, А хіба ж за це не варто в тебе й закохатись?!