Олесь Гончар - Собор

- Пожив би ти, - кажу, - в їхніх умовах, Таратуто, цікаво, яким би духом от тебе понесло. А то запросили тебе, як людину, платять тобі, та ще й більше, ніж своїм…

- Мені Союз платить, - відбуркнувся Таратута. - Брататися з ними я не наймався. Недобрий? А я й не збираюся для всіх бути добрим… Хто подбає про цього Таратуту, як не він сам? Людина - найдобріша до себе, хіба ж ти цього не помітив?

Так і не порозумілися ми з ним. Та все ж, коли надійшов день народження Таратути, ми з хлопцями вирішили відзначити. Для згадки від своїх заводчан подарунок іменинникові поднесли: лампу настільну з підставкою у формі Тадж-Махала. З білого нефріту, гарненько зроблений, майстрів на такі речі багато. Подарували, повеселились. А через кілька днів бачимо цю лампу з Тадж-Махалом… у сусіднього бакшишника! Очам своїм не повірили: звідки взяв? Виявляється, збув йому наш іменинник. Образило це нас. Гаразд, на «Волгу» людина збирає, хоче після повернення в Союз взяти машину експортну, але як на мене… та чорт із нею, з тією «Волгою», коли отак її добувати!…

- Слухай, Семене, - кажу йому, коли після зміни вийшли з заводу, -чого ти через Гімалаї летів сюди?

- Того, чого й ти: рупій заробити.

- Я - не того.

- Ах, ти, звичайно, подавати руку братньої допомоги… А я тебе питаю: за яке спасибі ми будуємо їм оцей металокомбінат? Цим комбінати, тим Асуани… Та що, в нас дома дівати нікуди? Латками не світимо? Доки нам бути для всіх білими неграми? Ти спершу мене, вітчизняного роботягу, забезпеч яким-небудь джипом, а тоді вже й іншим виказуй щедрість за мій рахунок.

- Тим-то, - кажу, - й дорога їм наша поміч, що не від жиру вона, не від зайвини. Гадаєш, вони цього не розуміють?

Зайшлося знову про ту лампу нещасну. Таратута й не заперечує: було, здав на перепродаж бакшишникові.

- Ну й що? Мені зараз кожна рупія дорога. Бачиш, тільки «Чаар-мінар» і курю. - «Чаар-мінар», тобто «Чотири мінарети», - це найдешевші з їхніх сигарет, - а ви до мене із своїм Тадж-Махалом. Навіщо він мені? Тільки й лишалося на валюту його перевести.

- Дешево ж, - кажу, - пустив на торг нашу дружбу і честь металурга.

На місцевкомі незабаром довелось розглядати Таратуту. Бо некрасива ця історія з лампою, як з'ясувалось, була тільки ниточкою від клубочка. Зв'язався наш Таратута з бакшишниками, стало відомо, потай веде з ними різні гендлі. Сьогодні він обдурить бакшишника, завтра той його, вони його навіть частіше, комерсанти з них будь здоров. А на такому ділі, звісно, дружби не збудуєш.

Постановили: за двадцять чотири години щоб духу твого тут не було. Щоб не поганив барахольник колонію радянських спеціалістів!

Без оркестрів, звісно, відправили його.

А ми з братами-індійцями через кілька днів нову піч ввели. Коли пускали, сутужно було, жарота замучувала. Скільки працюєш, весь час мокрий як хлющ, задихаєшся, - працювати доводилось в кисневих ізолюючих апаратах.

Першу плавку нарешті даємо, радіють усі. Ллється небачений у них тут метал, а мимо нього - просто через цех! - поважки ступають бродячі священні корови… Нелякливо, солідно, мов яка-небудь інспекція, проходять мимо розпашілих вагонеток-ізложниць, що аж розжеврілись від налитого в них металу. Пройшли, освятили і пішли собі з цеху. І їх не чіпай, індійці просять їх не чіпати… Людей понасходилось сила-силенна - диво ж, перший мартен, індійчата з цікавості до самої печі лізуть, доводиться відганяти: пічка нова, газить, як би не почаділи…

Стоїмо з Рангаром, дивимось на вогненну лаву, що ллється в ковші двома потоками: в один ківш і в другий.

В Рангара очі повні сліз. Схвильований, питає, як вгадати, де ллється шлак, а де чистий метал… Обидва ж потоки ніби однакові.

- Де шлак іде, Рангаре, там іскор немає. Тільки чистий метал, коли ллється, дає оті мерехтючі сузір'я… Шлак не іскрить, розумієш?

Це йому сподобалось:

- Добре запам'ятаю, містер Іван: шлак не іскрить. Тільки чистий метал іскрить.

Із лісів та з гір приїхали племена з самодіяльністю. Чоловіки в якихось рогах, жінки в рясних прикрасах… Пізніше і ми їздили до них, на честь зустрічі вони танці влаштовували просто біля автобуса… Поступово налагоджувалось життя. Основного досягнуто: пішов, ллється індійський метал! Встаєш уранці, приходиш на роботу, обійдеш печі, оглянеш ковші, шихтове подвір'я, наявність шлакових чаш… Одне слово, зробиш усе, що й належиться тобі, як сов'єт-експерту. Бо я хоч і поїхав звичайним сталеваром, а функції лягали на мене начальника зміни. Все, що ви колись навчили нас тут, Ізоте Івановичу, все згодилось. Важливо, звісно, не лише розказати, а й самому показати - в металургів діло таке. Ясна річ, у нас без кастовості, ніякої роботи наші хлопці не цурались. За це вони всі - від і до - металургів наших поважали. Українські металурги заступають на зміну - можна бути спокійним. Треба, сам і плавку пустиш, треба, то й отвір сам закриєш, візьмеш списа, то сам і проб'єш, іноді й за підручного станеш його роботу зробити, бо хіба то майстер, що не був свого часу підручним!