Владимир Набоков - Лоліта

сердешнi, до десяти разiв на добу. Та в даному випадку було ясно, що Монiка

радше вiднiмає, нiж додає собi рiк-два. Це я вивiв з багатьох подробиць її

справного, нiби рiзьбленого, й на подив нерозвиненого тiла. Надзвичайно

швидко роздягнувшись, вона постояла хвилинку бiля вiкна, приоповивши себе в

мутний серпанок фiранки, слухаючи з дитячим задоволенням (що в книзi було б

халтурою) шарманщика, який вигравав на вже набряклому присмерком подвiр'ї.

Коли я оглянув її рученята й звернув її увагу на бруднi нiгтi, вона

вiдказала, простодушно понурившись, "Qui, ce n'est pas pien" й пiшла була до

рукомийника, та я сказав, що це дрiбницi, самi дрiбницi. Зi своїм

пiдстриженим темним волоссям, свiтло-сiрим поглядом та блiдою шкiрою вона

була винятково привабна. Стегна її були не ширшi нiж у хлопчика, що сiв

навпочiпки. Поза тим, я без вагання стверджуватиму (i ось чому я так вдячно

дляю це перебування з маленькою Монiкою в серпанково-сiрiй келiї спогаду),

що серед тих вiсiмдесяти або дев'ятдесяти шльондр, якi в рiзний час на моє

прохання займалися мною, вона була єдиною, що дала менi укол iстинної

насолоди. "Il tait malin, celui qui a invent ce trucl ", люб'язно

зауважила вона й вернула в зодягнений стан з тою високого стилю спритнiстю,

з якою з нього вийшла.

Я спитав, чи не дасть вона менi ще одного, бiльш iстотного побачення в

той же вечiр, й вона обiцяла зустрiти мене бiля нарiжної кав'ярнi, додавши,

що впродовж усього свого короткого життя нiколи ще нiкого не обдурила. Я не

мiг утриматись, щоб не сказати їй, яка ж вона гарненька, на що вона

вiдказала скромно: "Tu es b'en gentil de dire a", а потiм, вловивши те, що

я вловив сам у дзеркалi, яке вiдбивало наш тiсний Едем, а саме жахливу

гримасу нiжностi, яка скорчила менi рота, догiдлива Монiка (о, вона

безсумнiвно була свого часу нiмфеткою) схотiла довiдатись, чи не стерти їй,

avant qu'on se couche, нашарок фарби з губ на випадок, якщо я захочу

поцiлувати її. Авжеж, захочу. З нею я дав собi волю в бiльшому ступенi, нiж

з будь-якою iншою молодою гетерою, i в ту нiч моє останнє враження вiд

Монiки та її довгих вiй вiдлунює чимось веселим, чого не було в iнших

спогадах, пов'язаних з моїм принизливим, мiзерним та похмурим статевим

життям. Вигляд її був незвичайно вдоволений, коли я дав їй п'ятдесят франкiв

поза умовою, по чому вона подрiбцювала в нiчну квiтневу мряку з важким

Гумбертом, який котився за її вузькою спиною. Зупинившись проти вiтрини,

вона вимовила з великим смаком "Je vois m'acheter des bas!" i не дай менi

Бог коли-небудь забути маленький лускаючий звук дитячих губ цiєї парижаночки

на словi "bas", вимовленим нею так соковито, що "а" ледь не стало в'юнким

коротким "о".

Наступне наше побачення вiдбулось iншого дня, в п'ятнадцять по другiй

опiвднi в моїй квартирi, та воно виявилось менш задовiльним: за нiч вона

наче подорослiшала, перейшла до старшого класу, й до того ж була вельми

застудженою. Заразившись вiд неї нежиттю, я скасував четверту зустрiч - а

втiм i радий був перервати злет чуттiв, якi погрожували обтяжити мене

нестерпними мареннями й млявим розчаруванням. Тож нехай вона залишиться

гладкою тонкою Монiкою - такою, якою вона була впродовж тих двох-трьох

хвилин, коли безпритульна нiмфетка проглядала крiзь дiловиту молоду повiю.

Моє нетривке знайомство з нею навiяло менi низку думок, якi певно

постануть доволi очевидними для читача, котрий знається на цих справах. За

оголошенням в непристойному журнальчику я опинився одного дiєсприятливого

дня, у конторi певної M-lle Edith, яка почала з того, що запропонувала менi

обрати собi супутницю життя в зiбраннi доволi формальних фотографiй у доволi

засмальцьованому альбомi ("Regardez-moi cette belle brune?" - вже у

весiльнiй сукнi ). Коли ж я вiдштовхнув альбом, й незграбно, iз зусиллям,

висловив свою злодiйську мрiю, вона подивилась на мене, нiби збираючись мене

прогнати. Одначе, поцiкавившись, чи багато я готовий покласти, вона зволила

обiцяти познайомити мене з особою, котра "здатна була б владнати справу".

Наступного дня астматична жiнка, розфарбована, гомiнлива, просякнута

часником, з майже фарсовою провансальською говiркою й чорними вусами над

лiловою губою, повела мене до свого власного, вочевидь, помешкання й там,

наперед долучивши гучне цмокання до зiбраних жмутиком кiнчикiв пальцiв, щоб

пiдкреслити якiсть свого сласного як ружанець товару, еатрально вiдгорнула

фiранку, за якою вiдкрилась половина, що слугувала за всiма ознаками