Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Аби ти бачила, як вона вирядилась до двору, Еммі! — регочучи, розповідав Осборн.— Вона прийшла до моїх сестер показатися перед тим, як її мала везти туди міледі Бінкі, родичка Гегістон. Та Гегістон геть з усіма поріднилася, її діаманти сяяли, немов Воксгол того вечора, коли ми там були. (Пам’ятаєш, Еммі, Воксгол? І як Джоз співав своїй ясочці?) Діаманти і червоне дерево — яке чудове поєднання! І білі пера у волоссі, тобто у вовні.

Сережки в неї були такі завбільшки, як свічники, Їй-богу, їх можна було б засвітити, а жовтий атласний шлейф тягся за нею, наче хвіст комети.

Скільки їй років? — запитала Еммі, якій Джордж без угаву торохтів про темношкіру красуню того ранку, коли вони помирилися,— на такі речі він був мастак, як ніхто в світі. Та тій чорношкірій принцесі, хоч вона щойно скінчила школу, уже десь, мабуть, двадцять два чи двадцять три. А якби ти побачила, як вона питає! За неї звичайно пише листи місіс Гегістон, але якось, повіривши в себе, вона сама взялася за перо й написала моїм сестрам листа. Там було написано «чирвона» замість «червона» і «хвал-ди» замість «фалди».

Ну, то це, напевне, міс Суорц, що мала в нашому пансіоні окрему кімнату,— мовила Еммі, згадавши добродушну дівчину-мулатку, яка довела себе до істерики, коли Емілія покидала школу міс Пінкертон.

Справді, вона! — мовив Джордж.— її батько був німецький єврей, кажуть, торговець рабами, що мав якийсь стосунок до Канібальських островів. Він торік помер, а міс Пінкертон докінчила її освіту. Вона вміє заграти на піаніно дві п’єски, заспівати три пісні, може писати, якщо місіс Гегістон сидить поряд і виправляє її помилки. Джейн і Марія полюбили її, як сестру.

Хотіла б я, щоб вони мене полюбили,— задумливо мовила Еммі.— А вони завжди ставились до мене так холодно.

Серденько моє, вони полюбили б тебе, якби ти мала двісті тисяч фунтів,— мовив Джордж.— Так їх уже виховали. Наше суспільство любить гроші. Ми живемо серед банкірів і великих ділків Сіті, хай їм чорт, і кожен, хто розмовляє з тобою, побрязкує в кишені грошима. Такий той йолоп Фред Буллок, що хоче одружитися з Марією, такий Голдмор, директор Ост-Індської компанії, такий самий Діаді, торговець лоєм,— це вже в нашій галузі,— додав він, ніяково засміявшись і почервонівши.— Прокляття тій зграї паскудників, які тільки й знають, що гребти гроші! Я засинаю на їхніх людних, ситих обідах. Я соромлюся того безглуздого товариства, що сходиться на батькові прохані вечері. Я звик бувати серед джентльменів, світських і вихованих людей, а не серед крамарів, що обжираються черепаховою юшкою. Любо моя Еммі, ти єдина в нашому коді справжня леді, і зовні, і за своїми думками, і в своїй мові. А все тому, що ти ангел, це свята правда.

Не заперечуй, ти в нас єдина леді. Міс Кроулі казала тобі те саме, а вона бувала в найкращих колах Європи. А щодо. Родона Кроулі, капітана лейб-гвардії, то він з біса гарний хлопець, мені подобається, що він одружився з тією дівчиною, яку покохав.

Емілії капітан Кроулі теж дуже подобався, і з тієї самої причини. Вона була певна, що Ребека знайде з ним своє щастя і навіть пожартувала, що Джоз уже якось переживе втрату. Так вони бавили час у приємній розмові, як колись раніше.

Емілія зовсім заспокоїлася, хоч трохи й кокетувала своєю ревністю до міс Суорц і навіть призналась,— яка лицемірка! — що боїться, аби Джордж не забув її через спадкоємицю через її гроші й великий маєток у Сент-Кітсі. Та насправді вона була надто щаслива, щоб відчувати якийсь страх, недовіру чи сумніви; маючи біля себе Джорджа, вона не боялася жодної спадкоємиці чи красуні і взагалі нічого в світи.

Коли капітан Доббін, що дуже вболівав за своїх друзів, зайшов до них після обіду, він зрадів, побачивши, як Емілія знов ожила, як в»на сміялася, як щебетала і співала, награючи на фортепіано, такі знайомі йому романси. Вона замовкла тільки тоді, коди біля вхідних дверей подзвонив старий Седлі, ще повернувся з Сіті. Щоб уникнути небезпечної зустрічі, Джорджеві дане знак іти геть.

Якщо не рахувати вітальної усмішки — та й та була силуваною, бо Емілії прихід Доббіна видався недоречним,— міс Седлі не виявила ніякої уваги Доббінові, поки він видав у неї. Але капітанові досить було того, що вона щаслива, він тішився, що зміг прислужитися їй.

Розділ XXI-СВАРКА ЧЕРЕЗ СПАДКОЄМИЦЮ

Можна запалати коханням до кожної молодої особи, наділеної такими достойностями, як міс Суорц, а тут ще в серці старого Осборна зародилася одна шанолюбна мрія, яку та дівчина повинна була, здійснити. З величезним запалом і ласкавою прихильністю він заохочував своїх дочок до ніжної приязні з молодою спадкоємицею і заявляв, що йому як батькові надзвичайно приємно бачити, що його діти теж добре розпорядилися своїми симпатіями.