Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Бував, що гадюка, яку ти пригрієш, потім укусить тебе,— повів .далі старий.— Бувають такі голодранці: ти його висадиш на коня, а він першого ж тебе зіб’є з ніг. Ви здогадуєтесь, кого я маю на гадці, Вільяме, голубе мій. Отого скоробагатька, негідника з Рассел-сквер, якого я знав ще без. шилінга в кишені.

Тепер я благаю господа і сподіваюся, що побачу його таким жебраком, яким він був, коли я допоміг.

Я дещо чув про це від свого товариша Джорджа, сер,— сказав Доббін, намагаючись швидше перейти до справи.— Джорджа дуже засмутила ваша сварка з його батьком.

Він навіть послав мене сюди з дорученням.

То ось чого ви тут! — закричав старий і схопився в місця.— Що, може, той нахабний дженджик із вест-ендськими манерами шле мені своє співчуття, га? Дуже мило з йога боку. Він і далі крутиться біля мого дому? Якби мій син мав справжню чоловічу, відвагу, від застрелив би його! Він такий самий негідник, як його батечко. Я не хочу, щоб про нього й згадували в моєму домі. І проклинаю той день, коли дозволив йому переступити мій поріг! Я волію балати свою дочку мертвою, ніж віддати її за нього заміж!-Джордж не винен, що його батько такий жорстокий, сер. Ви також спричинились до того, що Емілія покохала його. Хіба ви має право гратися почуттями двох молодих істот і робити їх нещасними тому, що вам так хочеться? Затямте собі, це не його батько розриває заручини, а я забороняю їм одружуватись! — закричав старий Седлі.— Наші родини розлучилися навіки. Я впав низько, але не настільки, щоб допустити до цього шлюбу, о ні! І ви так і скажіть всьому їхньому кодлові: синові, батькові, сестрам і всім.

А я вважаю, що ви не маєте ні сили, ні права розлучати їх,— сказав Доббін тихим голосом.— І якщо ви не дасте дочці своєї згоди, вона зобов’язана буде вийти заміж усупереч вам. Я не бачу глузду в тому, щоб через вашу примху Емілія вмерла або залишилася довіку нещасною. Як на мій погляд, то вона вже так міцно зв’язана словом, наче про їхній шлюб оголошувано по всіх церквах Лондона. Та й чи може бути краща відповідь на виставлені проти вас звинувачення Осборна,— адже ж він вас звинувачує,— ніж прохання його сина ввійти у вашу родину і одружитися з вашою дочкою?

Цей доказ наче освітив обличчя старого Седлі легеньким променем задоволення, але він і далі запевняв, що не дозволить Емілії вийти заміж за Джорджа.

Доведеться влаштувати все без вашої згоди,— засміявся Доббін і розповів містерові Седлі, як за день перед цим розповідав його дружині, про втечу Ребеки з капітаном Кроулі.

Ця історія явно розважила старого джентльмена.

— Ви, капітани, страшні люди! —мовив він, зв’язуючи свої папери, і на виду в нього з’явилося щось подібне до усмішки, на превеликий подив підсліпуватого служника, який щойно зайшов до зали: він ще не бачив такого виразу на обличчі в Седлі, відколи той почав учащати до цієї похмурої кав’ярні.

Видно, можливість завдати своєму ворогові Осборну такого удару втішила старого Седлі, і коли їхня розмова скінчилась, вони розійшлися з Доббіном добрими приятелями.

Сестри кажуть, що в неї діаманти такі завбільшки, як голуб’яче яйце,— розповідав, сміючись, Джордж.— Як вони, мабуть, личать до її кольору обличчя! Коли вона чіпляє на шию всі свої коштовності, то, певне, виходить справжня ілюмінація. А волосся в неї — мов вороняче крило, і таке кучеряве, як у Самбо.

Очевидно, вона чіпляла собі кільце в ніс, коли їздила відрекомендовуватись до палацу. Ще якби вткнути їй у кучері пучок пір’я, то була б справжня belle sauvage .

Так Джордж у розмові з Емілією глузував з однієї молодої леді, з якою недавно познайомилися його батько й сестри і яку вони вельми шанували. Казали, що вона має хтозна-скільки плантацій у Вест-Індії та купу грошей у державних процентних паперах і що в списку акціонерів Ост-Індської компанії її прізвище відзначене трьома зірочками. В неї була вілла по той бік Темзи і будинок на Порт-ленд-плейс. Ім’я багатої вест-індської спадкоємиці було дуже прихильно згадане в «Морнінг пост». Місіс Гегістон, удова полковника Гегістона, що була її родичкою і порядкувала в її будинку, почала тепер виводити дівчину в світ, бо та щойно вернулася зі школи, в якій довершила своє виховання. Родина Осборнів зустріла її на проханій вечері в домі старого Галкера на Девоншір-плейс («Галкер, Буллок і К°» були віддавна агентами її родини у Вест-Індії), і Джорджеві сестри всіляко виявляли їй свою прихильність, яку вона добродушно приймала. «Бути сиротою в її становищі і з її грішми — це ж так цікаво!»— казали панни Осборн, захоплено розповідаючи міс Вірт про свою нову приятельку, коли повернулися з вечора в Галкера. Вони домовилися, що й надалі зустрічатимуться з нею, і другого ж таки дня поїхали каретою відвідати її. Місіс Гегістон, удова полковника Гегістона й родичка лорда, про якого вона весь час згадувала, неприємно вразила наших недосвідчених дівчат бундючністю і звичкою надто багато говорити про своїх родичів, зате сама вона перевершила всі їхні сподівання — виявилась найщирішою, найласкавішою і наймилішою; щоправда, її треба було трохи відшліфувати, зате яку вона мала добродушну вдачу! Дівчата відразу перейшли на «ти».