Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Але Ребека була надто рішуча й енергійна особа, щоб довго побиватися за тим, чого вже не вернеш, тому, посумувавши трохи за втраченим, вона мудро скерувала всю свою увагу на майбутнє, що стало тепер для неї багато важливішим. Вона почала обмірковувати своє становище, зважувати, чого їй можна від нього сподіватися, що в ньому непевне, а що викликає надії.

Насамперед вона одружена, а це дуже важлива обставина. І сер Пітт знає про це.

Вона призналася йому не стільки з несподіванки, скільки з розрахунку. Раптом подумала: колись же треба про це сказати, то чому б не тепер? Принаймні той, хто сам хотів одружитися з нею, не повинен би зчиняти бучі. Тільки як поставиться до цієї новини міс Кроулі? Ось що трохи непокоїло Ребеку. Але вона не забувала того, про що не раз чула від міс Кроулі: її відвертої зневаги до походження, ліберальних поглядів, романтичних уподобань, її палкої любові до небожа, не забувала і всіх виявів прихильності до самої неї. «Стара дама так любить його,— думала Ребека,— що все йому пробачить, і так звикла до мене, що, мабуть, їй буде важко без мого товариства. Коли все викриється, буде сцена, істерія, страшна сварка, але потім і радісне примирення. В кожному разі, немає сенсу зволікати. Вирішальний крок зроблено, а чи про нього довідаються сьогодні, чи завтра— нічого від того не зміниться». Отже, ставши на тому, що міс Кроулі повинна все знати, Ребека почала думати, як краще повідомити її і чи зустріти бурю, яка неодмінно розгуляється, самій, чи втекти й уникнути першого натиску.

Міркуючи про це, вона написала такого листа:-«Найдорожчий мій друже!-Критична хвилина, про яку ми так часто говорили, настала. Моя таємниця вже наполовину відома. Я думала і сяк і так і нарешті дійшла висновку, що пора відкрити її всю. Сьогодні вранці до мене приходив сер Пітт і просив — чого б ти думав? — моєї руки! Уяви собі! Бідна я, бідна! Могла б стати леді Кроулі! Як зраділа б місіс Б’ют, та й ma tante , якби я зайняла становище, вище за їхнє! І я могла б бути чиєюсь матір’ю, замість... ох, я вся тремчу, коли подумаю, що скоро все доведеться сказати!-Сер Пітт знає, що я одружена, але не знає з ким, тому ще не дуже переживає. Ma tante трохи сердиться, що я йому відмовила. Але вона — сама доброта й великодушність — зласкавилась сказати мені, що я була б йому доброю дружиною, і заприсяглася, що стане матір’ю для твоєї маленької Ребеки. Звичайно, новина спершу приголомшить її. Але чи є підстави боятися чогось гіршого, ніж короткого спалаху люті? Думаю, що ні. Я навіть певна, що ні. Вона тебе так любить (поганий, невдячний ледащо!), що все тобі вибачить. А я справді вірю, що друге місце в її серці належить мені і що їй без мене буде важко. Коханий мій! Щось ніби нашіптує мені, що ми переможемо! Ти кинеш той мерзенний полк, перестанеш грати, брати участь у перегонах і станеш слухняним хлопчиком. Ми всі разом мешкатимемо на Парк-лейн, і ma tante залишить нам усі гроші.

Я спробую завтра вийти на прогулянку о третій туди, де й завжди. Якщо міс Б.

піде зі мною, тобі доведеться прийти на обід і самому принести відповідь.

Покладеш її в третій том проповідей Портіаса. Але так чи так, приходь до своєї Р.

Міс Елізі Стайлз.

На адресу римаря, містера Барнета,-Найтсбрідж».

Я певен, що серед читачів цієї невеличкої повісті не знайдеться жодного такого нездогадливого, який не збагнув би, що та міс Стайлз (за словами Ребеки, її шкільна товаришка, тому вона відновила з нею жваве листування), яка заходила по листи до римаря, носила мідні остроги, мала довгі хвилясті вуса і була не ким іншим, як капітаном Радоном Кроулі.

Розділ XVI ЛИСТ НА ПОДУШЕЧЦІ ДЛЯ ШПИЛЬОК

До того, як вони побралися, нікому немає ніякого діла. Що могло перешкодити повнолітньому капітанові й дівчині на порі отримати дозвіл і повінчатися в будь-якій лондонській церкві? Всі ж бо знають, що коли жінка чогось захоче, то неодмінно знайде спосіб домогтися свого. Мені здається, що того дня, коли міс Шарп подалася зранку на Рассел-сквер відвідати свою любу приятельку Емілію Седлі, ми могли побачити якусь дуже схожу на неї молоду особу, що зайшла до однієї з церков Сіті в супроводі джентльмена з нафарбованими вусами, а за чверть години в його ж таки супроводі вернулась до найманої карети, яка чекала поблизу, і що то й було скромне весілля.

Та й хто б із смертних заперечував право джентльмена одружитися з ким завгодно? Те, що ми бачимо кожного дня, тільки підтверджує таке право. Скільки мудрих і вчених людей одружувалося з своїми кухарками! А сам лорд Елдон, найрозсудливіший з усіх, кого я знаю, хіба не одружився тайкома? Хіба Ахілл і Аякс не були закохані в своїх служниць? Чи ми повинні сподіватися, що незграбний, обдарований великими бажаннями і куцим розумом драгун, який ніколи не вмів володіти своїми почуттями, раптом навчиться розважності й перестане будь-якою ціною домагатися здійснення своєї забаганки? Якби всі люди одружувалися тільки розважно, де дуже погано позначилося б на прирості населення.