Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Містер Кроулі смертельно її ревнув. Відколи міс Кроулі заслабла, то не хоче нікого бачити коло себе, крім міс Шарп, А чому, я не можу сказати, не інакше як вона всіх напоїла чарами.

Ребека першу ніч просиділа біля постелі міс Кроулі, але другої ночі хвора так спокійно спала, що й Ребека гарненько відпочила кілька годин на канапі, поставленій1 у ногах старої леді. Дуже скоро міс Кроулі настільки полегшало , що вона могла вже сидіти й щиро сміятися з того, як Ребека зображала невтішний смуток міс Брігс, її манеру плакати, прикладати до очей хусточку, вона мавпувала так майстерно, що міс Кроулі зовсім повеселішала, на радість лікарів, які саме прийшли до неї, бо раніше ця шановна дама від найменшої хвороби страшенно занепадала духом і боялася смерті.

Капітан Кроулі приїздив щодня, і Ребека звітувала йому про стан здоров’я тітки.

А воно так швидко поліпшувалося, що навіть бідолашна Брігс отримала дозвіл зайти до своєї доброчинниці. Люди з чутливим серцем можуть собі уявити, як розчулилася ця сентиментальна особа і яка ніжна була їхня зустріч.

Незабаром міс Кроулі почала дедалі частіше кликати до себе Брігс. Ребеці спало на думку з чарівною поважністю передражнювати шановну даму у вічі, що, як вважала її достойна приятелька, надавало тим сценам подвійної пікантності.

Причини прикрої хвороби міс Кроулі та її від’їзду з братового маєтку були такі неромантичні, що про них навряд чи годилося б писати в цьому пристойному, сентиментальному романі. Бо ж як сказати бодай натяком про вишукану даму з вищого світу, що .вона переїлася й обпилася, що сита гаряча вечеря з омарів, якою вона поласувала в пасторському домі, викликала певну недугу, яку сама міс Кроулі вперто приписувала виключно дії вологого повітря? Напад був такий гострий, що Матильда, як висловився його велебність, мало дуба не врізала. Думка про духівницю викликала в усіх родичів нетерплячий, піднесений настрій, а Родон Кроулі уже мріяв, що до початку, лондонського сезону отримає щонайменше сорок тисяч фунтів. Містер Кроулі прислав тітці пачку брошурок, щоб підготувати її до переходу з Ярмарку Суєти і Парк-лейн в інший світ. Проте один добрий лікар із Саутгемптона, якого вчасно покликали, переміг омарів, що мало не стали для міс Кроулі фатальними, і влив у неї стільки сили, що вона змогла повернутися в Лондон. Баронет не приховував своєї досади, що так вийшло.

Тим часом як усі бігали коло міс Кроулі і посланці з пасторського будинку щогодини приносили своїм господарям звістки про стан її здоров’я, в замку лежала ще одна тяжко хвора жінка, на яку ніхто не звертав уваги,— сама леді Кроулі.

Добрий лікар тільки похитав головою, оглянувши її,— сер Пітт погодився на цей візит, оскільки за нього не треба було платити окремо; після цього її залишили в самітній кімнаті, турбуючись про неї не більше, ніж про якийсь бур’ян у парку.

Молоді леді тепер не часто мали змогу втішатися неоціненною наукою гувернантки.

Ребека виявилась такою милою доглядачкою, що міс Кроулі погоджувалася приймати ліки тільки з її рук. Феркін була усунута ще задовго до виїзду її господині з села. Повернувшись до Лондона, ця віддана служниця знайшла гірку втіху бодай у тому, що міс Брігс теж мучилася ревнощами і зазнала такого приниження, як і вона сама.

Через тітчину хворобу капітанові Кроулі продовжили відпустку, і він як відданий небіж залишився вдома. Навіть увесь час сидів у неї в передпокої (широке ліжко хворої стояло в парадній спальні, куди можна було зайти через маленький блакитний передпокій). Принаймні батько завжди натрапляв там на нього. А коли Родон проходив коридором, то хоч би як тихо він ступав, двері з батькової кімнати неодмінно прочинялися і звідти визирало хиже, мов у гієни, обличчя старого джентльмена. Чого вони так стежили один за одним? Безперечно, їх спонукало до цього благородне суперництво: котрий із них виявиться уважніший до любої страдниці в парадній спальні. Звідти виходила Ребека і заспокоювала їх обох разом або того чи іншого окремо. Обидва ці шановні джентльмени палали бажанням почути щось про хвору з уст її вірної, маленької вістунки.

Під час обіду, коли Ребека спускалася на півгодини вниз, вона підтримувала мир між батьком і сином, а потім зникала на цілу ніч. Тоді Родон їхав до свого 150-го полку, що стояв у Грязьбері, а батечко залишався в товаристві Горокса й рому. Ребека провела в кімнаті міс Кроулі два такі виснажливі тижні, що гірших не доводилось витримувати нікому з смертних, але вона, мабуть, мала залізні нерви, бо її не здолали ні тяжкі обов’язки, ні втомлива одноманітність. Аж багато, багато пізніше Ребека призналася, як їй було тяжко, якою нестерпною пацієнткою виявилася весела стара дама, як вона вередувала, сердилась, як її мучило безсоння, скільки довгих ночей вона пролежала, стогнучи : й жахаючись смерті, майже божеволіючи зі страху перед картинами майбутнього світу, про який ніколи й не згадувала, коли була здорова. О прекрасна юна читачко, уяви собі ласу до світських розваг, самолюбну, розбещену, невдячну, безбожну стару жінку, що корчиться з болю і страху, та ще й без перуки! Уяви собі її і вчися замолоду любити й молитися! Бекі Шарп з невичерпною терплячістю просиджувала дні і ночі біля цього відразного ліжка. Ніщо не залишалося поза її увагою, і, як завбачлива управителька, вона все обертала собі на користь. Згодом вона розповідала чимало цікавих історій про хворобу міс Кроулі, таких, що коли ця шановна леді слухала їх, то навіть крізь грубий шар рум’ян видно було, як вона червоніє. Але, поки вона була хвора, Ребека жодного разу не втратила самовладання, завжди була уважна, засинала легко, як людина з чистим сумлінням, і могла будь-якої хвилини відволіктися й поновити свою силу. Дивлячись на неї, ніхто б не помітив, яка вона стомлена. Щоправда, обличчя її трохи зблідло і синці під очима стали помітніші, та з кімнати хворої вона завжди виходила усміхнена, свіжа, чепурна і така гарненька в халатику та чепчику, як у найкращій вечірній сукні.