Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Коли шарнірні двері будинку «Галкер, Буллок і К°» зачинилися за містером Седлі, містер Квіл (чия добродійницька робота полягала в тому, що він видавав із шухляди хрусткі банкноти й вигрібав мідною лопаткою соверени) підморгнув рахівникові, містерові Драйверу, який сидів за столом праворуч, а той у відповідь підморгнув йому.

Не вдалося,— прошепотів містер Драйвер.

— Так, справи кепські,— погодився з ним містер Квіл.— Якими грошима вам виплатити, містере Осборне?-Джордж хапливо порозсовував по кишенях купу банкнотів і того ж таки вечора, зустрівши Доббіна в офіцерській їдальні, віддав йому п’ятдесят фунтів.

Того самого вечора Емілія написала йому найніжнішого з усіх своїх довгих листів.

Серце її було переповнене гарячим почуттям, але все ще боялося лиха. «Чого містер Осборн був такий насуплений? — питала вона.— Чи не вийшло в них якоїсь сварки з моїм татом? Бо той, бідолашний, повернувся з Сіті такий засмучений, що вдома всі перелякалися»,— одне слово, цілих чотири сторінки кохання, страху, надій і лихих передчуттів. Бідолашна Еммі, люба моя дівчинка! Як вона мене кохає! — сказав Джордж, перебігаючи очима листа.— Ох і болить же голова, просто розвалюється від того пуншу. Справді, бідолашна Еммі!

Розділ XIV

МІС КРОУЛІ ВДОМА

Десь у цей самий час до гарного, затишного, добре доглянутого будинку на Парк-лейн під’їхала дорожня карета з ромбовидним гербом на дверцятах; у ній, спиною до візника, сиділа невдоволена особа жіночої статі з дрібними кучериками, прикритими зеленим серпанком, а на козлах — велично пишався показний, відданий служник. Це був повіз міс Кроулі, який щойно вернувся з села. Віконця карети були зачинені, гладкий спанієль, що звичайно висовував в одне з них голову і язика, вмостився на колінах у невдоволеної особи жіночої статі. Коли екіпаж спинився, кілька служників, що вийшли з будинку, видобули зсередини чималий згорток шалей, а допомагала їм молода дівчина, що сиділа біля тієї купи шмаття.

В тому згортку і була міс Кроулі. її відразу понесли нагору й поклали на ліжко в спальні, добре натопленій для хворої. Негайно послано по лікаря й аптекаря. Ті прийшли, порадилися, приписали ліки і вийшли зі спальні. Після консиліуму до них з’явилася молода супутниця міс Кроулі, вислухала їхні вказівки і потім подала хворій ті протизапальні ліки, що їх приписали вчені мужі.

Другого дня із Найтсбріджських казарм примчав капітан гвардії Кроулі; його вороний збив копитами солому, розстелену перед будинком хворої тітки. Капітан дуже схвильовано розпитував про свою любу родичку. Здається, були підстави боятися найгіршого. Покоївку міс Кроулі (ту невдоволену особу жіночої статі) він застав незвичайно засмученою і сердитою, а тітчина компаньйонка, міс Брігс, самотньо сиділа заплакана у вітальні. Міс Брігс квапливо повернулась додому, почувши про Хворобу своєї дорогої приятельки, і хотіла якнайшвидше прилинути до її ліжка, того ліжка, яке вона так часто стелила й поправляла в тяжку годину. Та її не пустили в покої міс Кроулі. Якась чужа особа подавала їй ліки, якась із провінції, міс... сльози не дали компаньйонці доказати, і вона заховала свої ображені почуття і почервонілий старенький носик у хусточку.

Родон Кроулі послав сердиту покоївку доповісти, що він приїхав, і з кімнати хворої легенькою ходою спустилася нова компаньйонка міс Кроулі, подала капітанові, який жваво поспішив їй назустріч, маленьку ручку, виміряла страшенно зневажливим поглядом спантеличену Брігс і, забравши молодого гвардійця з вітальні, повела його вниз, у порожню тепер їдальню, що бачила у своїх стінах стільки бучних бенкетів.

Там вони розмовляли хвилин із десять — безперечно, обмірковували ознаки хвороби старої господині дому. Аж ось різко задзвонив дзвоник, і на нього відразу відповів містер Боулс, показний, відданий дворецький міс Кроулі (який — звичайна, випадково — опинився біля шпарки в дверях і простояв там майже весь той час, поки вони розмовляли) . Капітан вийшов надвір, підкрутив вуса й сів на свого вороного, що розгрібав солому біля дверей, на радість малим бешкетникам, які зібралися на вулиці. Капітан глянув на вікна їдальні, притримуючи коня, що гарно вигнув шию і затанцював на місці. На мить в одному вікні з’явилась молода особа і зникла,— мабуть, знов піднялася нагору виконувати зворушливі обов’язки сестри-жалібниці.

Цікаво, хто б могла бути ця молода особа? Того вечора в їдальні накрито стіл на двох: покоївка, місіс Феркін, тим часом кинулась до спальні своєї господині і зробила там усе, що треба, поки не було нової доглядачки, яка зайняла її місце, а та засіла внизу з міс Брігс до скромної трапези.