Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Міледі Стайн,— сказав він,— я хотів би перегля­нути список тих, що прийдуть до нас на обід у п’ятницю, і попросити вас послати запрошення полковникові Кроулі та його дружині.

Запрошення пише Бланш... леді Ґонт,— зніяковіло сказала леді Стайн.

Тій особі я не писатиму,— мовила леді Ґонт, ставна, висока жінка і, звівши очі, відразу їх опустила: неприєм­но було зустрічатися поглядом з лордом Стайном тому, хто йому опирався.

Вишліть дітей з кімнати. Ну, гайда! — наказав лорд, смикнувши за шнурок дзвоника.

Хлопці, що завжди боялися діда, встали з-за столу. їхня мати хотіла піти за ними.

Ні, ви лишіться,— сказав лорд невістці.— Міледі Стайн,— звернувся він до дружини,— я ще раз питаю: чи не будете ви такі ласкаві підійти до столу й написати це запрошення на обід у п’ятницю?-Мілорде, я не буду присутня на ньому,— сказала леді Ґонт.— Я поїду собі додому.

Чудово, зробіть таку ласку. І можете не поверта­тись. У Голодвірсі судові виконавці будуть вам дуже при­ємним товариством, а мені не доведеться більше пози­чати гроші вашим родичам і дивитися на вашу трагічну міну, яка вже сидить мені в печінках. Хто ви така, щоб тут командувати? У вас нема грошей. Нема й розуму. Ви тут для того, щоб народжувати дітей, а де вони? Лордові Ґонту ви набридли, і Джорджева дружина — єдина в на­шій родині, що не бажає вам смерті.

Ваш чоловік одру­жився б удруге, якби ви померли.

Я була б рада померти,— відповіла її милість, і на очах у неї з люті виступили сльози.

Аякже, вам неодмінно треба показувати свою добро­чесність! Тим часом моя дружина, вже яка свята, зроду, як усім відомо, не зробила жодного гріха, а не заперечує проти зустрічі з моєю молодою приятелькою, місіс Кроулі. Міледі Стайн знає, що інколи видимість свідчить проти найкращих жінок і що людський поговір часто вкриває ганьбою найневинніших із них. Хочете, пані, я розпо­вім вам кілька історійок про леді Голодвірс, вашу матусю?-Ви можете мене вдарити, сер, або якось інакше скривдити,— мовила леді Ґонт.

У його милості завжди поліпшувався настрій, коли він бачив, як дружина й невістка страждають.

Люба моя Бланш,— сказав він,— я джентльмен і ні­коли не дозволю собі торкнутися жінки інакше, ніж ласкаво. Я тільки хотів виправити невеличку ваду вашої вдачі.

Ви, жінки, надміру горді, і вам дуже бракує покірливості, як напевне сказав би леді Стайн патер Моль, коли б він тут був. А пишатися нема чого, ви повинні бути покірні й скромні, мої найдорожчі. Бо ж леді Стайн знає, що ця несправедливо обмовлена, проста, добродушна місіс Кроулі може бути невинна, навіть невинніша за неї саму.

Репутація її чоловіка не найкраща, але й не гірша, ніж у Голодвірса, що й грав потроху, і програвав, і, програю­чи, дуже часто не платив, і вас залишив без спадщини, злидаркою на моєму утриманні. Так, місіс Кроулі не дуже значного роду, але вона не гірша за славетного предка нашої Фанні, першого де ля Джонса.

Гроші, які я внесла в родину, сер...— вигукнула леді Джордж.

Ви купили собі за них надію, що в майбутньому їх повернете,— понуро сказав маркіз.— Якщо Ґонт помре, до вашого чоловіка перейдуть його права, тоді їх успадку­ють ваші сини і, можливо, й дещо крім них. А поки що, любі мої, пишайтеся своїми чеснотами, виставляйте їх напоказ де завгодно, тільки не тут і не переді мною. А що­до репутації місіс Кроулі, то я не буду принижувати ні себе, ні ту чисту, ні в чому невинну жінку хоч би най­меншим натяком на те, що її честь потрібно захищати. І прошу вас прийняти її з великою радістю, як кожного, кого я запрошую до цього дому. Цього дому? — Лорд за­сміявся.— Хто тут господар? І що таке цей дім? Цей храм чеснот належить мені. І коли я запрошу сюди весь Нью-гейт чи весь Бедлам, то й тоді, хай вам... ви зустрінете їх гостинно!-Після цієї гострої промови, однієї з тих, якими лорд Стайн вшановував свій «гарем», коли виявляв там хоч-найменшу ознаку” непослуху, пригніченим жінкам зали­шалося тільки скоритись.

Леді Ґонт написала запрошення, яке вимагав від неї лорд Стайн, і, затаївши в серці жаль і образу, разом із свекрухою завезла місіс Родон візитні картки, що, як ми знаємо, так потішили ту невин­ну жінку. Адже в Лондоні були родини, які віддали б річний при­буток, щоб доскочити такої честі від цих дам. Наприклад, місіс Фредерік Буллок проповзла б навколішки з Мейфейра до Ломбард-стріт, коли б леді Стайн і леді Ґонт чекали на неї в Сіті, щоб підняти її з землі і сказати: «Приїдь до нас у п’ятницю»,— не на один із тих великих, пишних бенкетів у Гонт-гаусі, де бували всі, а на свя­щенну, неприступну, таємничу й чудесну вечірку, куди потрапити вважалося привілеєм, честю і, звичайно, вели­ким щастям.