Уильям Мейкпис Теккерей - Ярмарок суєти

Які муки мала перша леді Саутдаун і якою пропащою людиною мала во«а вважати свого зятя, що дозволив собі таку без­божну розвагу! А коли одного разу родина повернулася додому після ораторії у Вінчестерському соборі, баронет сказав своїм молодим сестрам, що з наступного року, ма­буть, почне вивозити їх на бенкети, чим викликав у них безмежну вдячність. Леді Джейн, як завжди, зобразила на обличчі покору, але, й сама була рада повеселитися. Шановна графиня послала авторці «Пралі з парафії Фінчлі» в Кейптаун найстрахітливіший опис суєтної поведінки своєї меншої дочки і, оскільки в брайтонському будинку графині саме ніхто не мешкав, переїхала туди. Діти не вельми оплакували її від’їзд. Гадаємо, що й Ребека під час других відвідин Королевиного Кроуді не дуже засму­тилася, не заставши там тієї леді з її ліками, хоч і напи­сала їй на різдво вітального листа, в якому шанобливо на­гадала про себе, ще раз подякувала за приємність, яку вона отримала від розмов з її милістю під час першого свого приїзду, за ласку й доброту, з якою леді Саутдаун поставилась до неї, хворої, і запевнила, що в Королевиному Кроулі все викликає в її пам’яті образ дорогої відсутньої приятельки.

До змін у поведінці й діяльності сера Пітта великою мі­рою спричинились поради пролазливої маленької жінки з Керзон-стріт.

Ви залишитесь тільки баронетом... вдовольнитеся становищем землевласника? — казала вона йому, коли він гостював у неї в Лондоні.— Ні, шановний Пітте, я вас краще знаю. Знаю ваш хист і ваше шанолюбство. Ви га­даєте, що можете приховати від мене і те і те, але дарма — від мене ви нічого не приховаєте. Я показувала лордові Стайну вашу брошуру про солод. Він, виявляється, її знає і каже, що, на думку всього кабінету, це найсолідніша пра­ця з усіх, написаних досі з цього питання. Міністерство сте­жить за вами, а я знаю, чого ви хочете. Хочете показати себе в парламенті,— всі кажуть, що він один з найкращих ораторів Англії (ваші промови в Оксфорді ще й досі Па­м’ятають). Вам треба стати представником графства, тоді своїм голосом і голосами Королевиного Кроулі ви зможете досягти чого завгодно. Вам треба стати бароном Кроулі з Королевиного Кроулі — і ви будете ним, навіть дуже скоро, Я все бачу, я читаю у вашому серці, сер Пітт.

Якби мій чоловік мав не тільки ваше прізвище, а й ваш розум, я, може, була б йому й гідною нарою, але ,., але... тепер я ваша родичка,— додала вона сміючись.— Убога, непо­мітна родичка, проте й з мене « якась користь, і хто зна, чи миша часом не стане в пригоді левові.

Пітта Кроулі вразили й захопили її слова.

«Як ця жінка розуміє мене! — думав він.— Я не міг присилувати леді Джейн прочитати й трьох сторінок моєї брошури про солод. Вона уявлення не має про те, що я та­лановитий і що я плекаю шанолюбні мрії. Отже, вони згадали мої виступи в Оксфорді, ти бач! Негідники! Тепер? коли я представляю своє містечко і, може, представлятиму графство, вони почали згадувати про мене! А торік на прийомі при дворі той самий лорд Стайн не побажав мене помітити. Нарешті вони починають розуміти, що Пітт Кро­улі щось важить. А я ж той самий, кого вони нехтували. Я просто не мав нагоди показати себе, але тепер вони пере­конаються, що я вмію не лише писати, а й говорити і ді­яти. Ахілл не виявляв себе, доки йому не дали меча. Я вже маю в руках меча, і світ ще почує про Пітта Кроулі.

Ось чому цей пронозливий дипломат став такий гостин­ний, такий уважний до ораторій і лікарень, такий ласка­вий з духовними особами і приязний з фермерами в ба­зарні дні, чому так щедро частував гостей, сам ходив у гості й так цікавився справами графства. І ось чому це різдво в Королевиному Кроулі було веселіше, ніж будь-яке за багато років.

Першого дня свят у замку зібралася вся родина. На обід прийшли й Кроулі з пасторського дому. З місіс Б’ют Ре-бека була така відверта й ласкава, наче ніколи не ворогу­вала з нею,— тепло розпитувала її про дочок, дивувалася, що ті досягли за цей час таких великих успіхів у музиці, навіть попросила, щоб вони ще раз виконали один дует з грубезної збірки романсів, яку бідолашному Джімові, хоч він і бурчав, довелося нести під пахвою з дому. Місіс Б’ют змушена була дотримуватися пристойності у стосун­ках з малою пройдисвіткою, зате, лишившись на самоті з дочками, вона дала волю своєму язикові, дивуючись з без­глуздої пошани сера Пітта до невістки. Але Джім, який сидів за столом поряд з Бекі, заявив, що вона «славна жі­ночка», і вся пасторова родина визнала, що малий Родон— гарний хлопець. У ньому вони шанували можливого баро­нета,— адже між ним і титулом стояв тільки блідий, хво­робливий Пітт Бінкі.