Генрик Сенкевич - Хрестоносці

Проте княгиню він привітав чемно і навіть запобігливо, бо пам'ятав, що її чоловік походить з того самого роду мазовецьких князів, з якого вийшли королі Владислав і Казимір, а по жіночій лінії — і нині царююча королева, владарка одної з найбільших у світі держав. Він переступив поріг брами, низько схилив голову, а далі, благословивши Ганну Дануту і весь її двір малим золотим ковчежцем, який тримав у правій руці, заговорив:

— Вітаю тебе, милостива пані, на порозі убогої чернецької оселі. Нехай святий Бенедикт Нурсійський, святий Мавр, святий Боніфацій і святий Бенедикт Аніанський, а також і Ян Толомейський — наші покровителі, що в вічному блаженстві пробувають, обдарують тебе здоров'ям і щастям та благословляють тебе по сім разів щоденно в усі дні життя твого.

— Хіба б глухі були, коли б не почули слів такого великого абата, — чемно відказала княгиня,— тим більш, що ми прийшли на месу і в цей час віддамо себе під їхню опіку.

Сказавши це, вона простягнула абатові руку, а він, галантно ставши на одне коліно, по-рицарському її поцілував. Потім вони разом увійшли в браму. З месою, очевидно, чекали, бо в ту ж мить задзвонили великі й малі дзвони; сурмачі під дверима костьолу гучно затрубили в сурми, литаврщики вдарили в величезні, обтягнуті шкурою, литаври з червоної міді. На княгиню, що народилась не в християнській країні, кожен костьол і досі справляв велике враження, а цей, тинецький, справив ще більше, бо величністю мало який міг з ним зрівнятися. Морок стояв у глибині храму, тільки перед головним олтарем миготіли вогники різноманітних лампад впереміжку з багатьма свічками, що осявали позолоту й різьблення. Чернець у ризах вийшов з олтаря, вклонився княгині й почав месу. Клуби густого запашного диму враз закрили вівтар і ксьондза й повільно попливли вгору, збільшуючи таємничу урочистість костьолу. Ганна Данута відкинула назад голову і, розпростерши руки, почала щиро молитись. А коли заграв рідкісний в ті часи по костьолах орган і його звуки то потрясали весь купол величним громом, то виповняли ангельськими голосами, то розсипались ніби солов'їним співом, княгиня звела очі вгору, і на обличчі її разом з побожністю і страхом відбилося безмежне раювання. Коли б хто спостеріг її в ту хвилину, йому могло б здатися, що то якась свята дивиться в німому захваті на відкрите перед нею небо.

Так молилась народжена в поганстві дочка Кейстута, яка в повсякденному житті, як і всі тогочасні люди, просто й невимушено згадувала ім'я боже, але в храмі всемогутнього з дитячим страхом і покорою зводила очі до таємничої й незмірної величі.

Так само побожно, хоч і з меншим страхом, молився весь її двір. Збишко стояв навколішках серед мазурів перед гратами, за які пройшли тільки придворні з княгинею, і віддав себе на волю божу. Вряди-годи він поглядав на Данусю, що сиділа коло княгині з приплющеними очима, і думав, що таки варто було стати рицарем такої дівчини, але ж він дав їй неабияку обітницю. Аж тепер, коли випите в корчмі пиво й вино вже вивітрилося з голови, він дуже затурбувався, яким же способом виконає ту обітницю. Війни не було. Правда, в приграничній заворусі легко було натрапити на якогось збройного німця і або йому кістки потрощити або самому головою наложити. Так він і казав Мацькові. «Ото тільки,— думав він,— що не кожен німець носить павині або струсьові чуби на шоломі». З-поміж німецьких гостей хіба тільки якісь графи, а з самих хрестоносців хіба комтур 2, та й то не кожен. Якщо війни не буде, то може минути чимало років, поки він здобуде свої три гребені; до того ж, він подумав, що не має досі рицарського паса, отож може викликати на герць тільки не пасованих. Правда, він сподівався дістати з королівських рук рицарського паса на турнірах, що мають бути під час хрестин, бо давно вже його заробив, але що ж буде потім? Поїде до Юранда із Спихова, помагатиме йому, переб'є, скільки йому пощастить, кнехтів, і на тому край.

Але ж кнехти хрестоносців то ж не рицарі з павиним пір'ям на шоломі.

В тривозі й непевності, розуміючи, що без особливої ласки божої небагато здобуде, Збишко почав молитися:

«Дай, Ісусе, війну з хрестоносцями й німцями, що є ворогами цього королівства і всіх народів, які славлять нашою мовою святе ім'я твоє. Нас благослови, а їх знищ, бо вони радніше владареві пекла служать, аніж тобі, а проти нас запеклість у серці носять, найбільш за те, що король з королевою охрестили Литву, не дають їм змоги слуг твоїх християнських нищити. За ту злобу їх покарай.