Виктор Гюго - Трудівники моря

А тепер загляньте всередину і уявіть собі міріади комах: одні з них — потворні, інші чарують око, вони повзають серед билинок і пурхають над ними: в траві — довгорогі, довговусі жуки-довгоносики, мурахи, які доять своїх годувальниць — трав'яних вошей, невгамовні коники-стрибунці, листоїди, або інакше — божі корівки, личинки жука-ковалика, який називається чортовою худібкою, на траві і в повітрі — бабки, наїзники, оси, жуки-бронзовики, бархатисті джмелі, мереживнокрилі мухи, оси з червоними черевцями, гудливі шершні, — уявіть собі все це, і перед вами постане казкова картина, яку споглядає на гребені гори поблизу Жебура чи Фермен Бея червневого дня опівдні мрійник-ентомолог і натуролог-поет.

Раптом ви запримітите на цій ніжно-зеленій травичці невеличку квадратну плиту з вирізьбленими на ній двома літерами: W. D., які означають War Department, тобто Військове відомство. Так і має бути. Цивілізація повинна себе показати. Інакше місцевість видавалася б справжньою глушиною. Поїдьте собі на рейнські береги, знайдіть такий же незайманий куточок; до певної міри краєвид вам здасться таким урочисто величним, ніби ви потрапили в храм, мимоволі спливає думка, що цю місцину особливо полюбив господь-бог; заглибтесь у нетрища, де гори навівають самотність, а ліс огортає вас своєю тишею, виберіть хоч би Андернах та його околиці, відвідайте темне й незрушне Лаахське озеро — про нього ми знаємо так мало, що воно здається майже легендарним; ніде не знайдете такої царственої тиші, буття всесвіту тут відбито у всій священній безтурботності; всюди панує повна незворушність, скрізь непохитний порядок великого безпорядку природи; ви йдете розчулений серед цього безлюддя, воно сповнене любовної млості, як весняна пора, воно сумне, як осінні днини; йдіть, куди дивляться очі, лишіть позад себе руїни монастиря, розчиніться в зворушливій безмовності переярків, у співах птахів і в шелестінні листя; пийте пригорщами джерельну воду, блукайте, думайте, піддайтесь забуттю; перед вашими очима постане хижка: вона стоїть край хутірця, що загубився між деревами; затишна хатина потопає в зелені, вона вся заплетена плющем та запашними квітами, в ній лунає дитячий сміх: ви підходите ближче і на замшілому камені старезної стіни, де ряхтіють сонячні виблиски впереміш із темними цятами тіні, під назвою хутора Лідеєрбрейціг, прочитаєте: «2-га рота 22-го запасного батальйону». Ви гадаєте, що знаходитесь у селі, — а потрапили в полк. Така вже людина.

V

Вибрики моря

Оверфол — читай «страшне місце» — досить звичне явище на західному узбережжі Гернсею. Морські хвилі химерно повищерблювали цей берег. Кажуть, що на вершині зрадливих скель вночі з'являється надприродне сяйво, яке не раз бачили й існування якого підтверджують бувалі мореплавці: воно то застерігає, то збиває з дороги. Ці ж таки відважні та легковірні моряки розрізняють під водою легендарну голотурію — оцю кропиву, що росте на дні морському чи не в самому пеклі, доторк до якої обпалює руку полум'ям. Така місцева самоназва, як, наприклад, Тентаже (від галльського Тен-Тажель), вказує на те, що тут не обійшлося без нечистої сили. Есташ, він же Уейс, натякає на неї в своїх старовинних віршах:

Підняв нечистий раптом шквал. За хвилею нахлинув вал. І небо хмара зла вкриває, Ні тьмі кінця, ні морю краю.

Ла-Манш нині такий же непокірний, як і в часи Тюдріга, Умбрафеля, Чорного Амонду і рицаря Еміра Лідо, що переховувався на острові Груа, поблизу Кемперле. В тутешніх краях море іноді показує такі спектаклі, яких треба остерігатись. Приміром, ось які коники викидає роза вітрів поблизу ісландських узбереж: буря насувається з південного сходу; відтак настає затишшя, цілковите затишшя; ви полегшено зітхаєте; іноді це може тривати з годину; раптом — ураган, але вже не з південного заходу; то він налітав з корми, а тепер налітає з носа; буря мчить із протилежного боку. Якщо з вас не дуже досвідчений лоцман, якщо ви не виявитесь справжнім морським вовком і не скористаєтесь із тимчасового затишшя та не переставите вітрил, поки міняється вітер, то ви пропали: судно розпадається і тоне.

Під час свого перебування на Гернсеї Рібероль, який скінчив свої дні в Бразілії, п'яте через десяте записував у свій особистий нотатник факти щоденного життя. Ось один із аркушів цього щоденника: «1 січня. Новорічний подарунок: буря. Корабель, який прибув із Портріє, вчора затонув прямо перед площею. 2 січня. Поблизу Рокена затонуло трищоглове судно. Воно йшло з Америки. Загинуло семеро душ. Двадцять одного чоловіка врятовано. З січня. Не повернулося поштове судно. 4 січня. Буря триває... 14 січня. Злива. Під час обвалу загинув один чоловік. 15 січня. Негода. «Фавну» не вдалося відчалити. 22 січня. Раптовий шторм. На західному березі п'ять нещасливих випадків. 24 січня. Буря не вщухає. Звідусіль повідомлення про загибель кораблів».