Виктор Гюго - Трудівники моря

XVII

Сумісність протилежностей

На архіпелазі ще збереглося право першородства, не втратило чинності право десятинного податку, залишається в силі поділ на парафії, право сеньйора; є сеньйор — володар лену і сеньйор — володар замку; досі в силі вигук «аро»: після звичайної молитви, якою відкривається судове засідання, в присутності панів присяжних і відбувся розгляд справи між дворянином Ніколем і мелешським сеньйором Годфреєм з приводу вигуку «аро» (Джерсей, 1804 рік). Досі перебуває в обігу лівр, зберігається вступ у володіння за правом успадкування і вивід із володіння; існує право відчуження лену і ленна залежність, і право викупу родового маєтку; живе сама давнина. Збереглася стародавня формула взаємного величання: «мій володарю». Є бальї, є сенешали, соцькі, двадцятники, десяцькі. В Сент-Совері збереглася двадцятина, в Сент-Уені — побори з урожаю садовини. Щороку конетаблі об'їздять віддалені місцевості і намічають лінії для прокладання путівців. На чолі їх стоїть віконт «з королівським жезлом у руці». Різдво, Великдень, Водохреща, Михайла — офіційні дні сплати податків. Нерухоме майно не продають, а вручають. В залі судового засідання можна почути таку розмову: «Суддя! Чи це той день і та година, чи тут визначене місце розгляду справ, про які повідомляли ленний і маєтковий суди?» — «Так». — «Амінь». — «Амінь». Закон передбачає випадок, «коли селянинові спало на думку заперечувати, що даний йому наділ входить у родове володіння сеньйора». Існує «право сеньйора на випадкові прибутки, на привласнення знайдених скарбів, на побори з молодого та молодої і так далі». Існує право, «за яким сеньйор розпоряджається чужим майном у ролі охоронця його, допоки не виявиться справжній власник». Існує виклик у суд для підтверджувального свідчення, допитування свідка і подвійного допитування свідка, тяжби, вводу у володіння леном або незайнятим маєтком, королівське право на прибутки з вакантних єпископств.

Справжнє середньовіччя, скажете ви. Ні, справжня свобода. Приїжджайте, живіть, існуйте. Ідіть, куди вам схочеться, робіть, що вам хочеться, будьте тим, ким вам хочеться бути. Ніхто не має права дізнаватися про ваше прізвище. Є у вас своя віра? Проповідуйте її. Є у вас прапор своїх переконань? Підніміть його. Де? Та посеред вулиці. Він білий? Хай буде так. Синій? Дуже добре. Червоний? Червоний — непоганий колір. Ви маєте охоту виступити проти уряду? Підніміться на першу-ліпшу вуличну тумбу і шкварте. Хочете відкрито організувати громадське товариство? Організовуйте. Хочете таємне? Хай буде й таємне. Скільки членів хочете залучити? Залучайте, скільки завгодно. Які обмеження це на вас накладає? Та ніяких! У вас є бажання зібрати народ? Збирайте. Де? На міській площі. А якщо я почну нападати на королівську владу? Нас це нітрохи не обходить. А що як я надумав розклеїти оголошення? Клейте, говоріть, пишіть, друкуйте, виголошуйте промови — все, що тільки самі схочете.

Все слухати і все читати — це значить, що все можна говорити і писати. Звідси випливає абсолютна свобода слова і свобода друку. Якщо хочете, будьте видавцем; якщо хочете, будьте апостолом; а хто може, хай буде верховним жерцем. Ви запросто можете стати й папою. Для цього тільки треба створити віровизнання. Придумайте нового бога і ставайте його пророком. Нікого ви цим не здивуєте. В разі потреби полісмени вам посприяють. Нема ніяких перешкод. Свобода у всьому — грандіозна картина! Люди обговорюють рішення суду. Картають священиків і судять суддів. У газетах друкують: «Вчора суд виніс несправедливий вирок». До можливої судейської помилки, хоч як це дивно, нема ніякого співчуття. Людське правосуддя тут підлягає запереченню так само, як і божеське одкровення. Важко уявити собі більшу незалежність особистості. Кожен сам собі пан — не за законом, а у відповідності зі звичаями краю. І це право бути самим собі господарем настільки непорушне і настільки увійшло в життя, що його, так би мовити, вже й не помічають. Воно стало необхідним, мов повітря, яким дихають, стало придатним для дихання. Як і повітря, воно безбарвне і непримітне. В той же час всі тут «лояльні». Обивателі тут із марнославства намагаються бути вірнопідданими. А взагалі тут панує і править XIX століття. Воно вривається у всі вікна цього вцілілого середньовіччя. Старовинний нормандський легітимізм то тут, то там пронизали промені свободи; його старезна халупа осяяна новим світлом. Важно знайти край, де б пережитки старого були такими хисткими. Від історії — старозавітність архіпелагу; розвиток просвіти і промисловості робить його сучасним. Здорове дихання народу звільняє його від застою. Однак це нітрохи не заважає процвітати якомусь сеньйорові з Мелеша. На папері — феодальний лад, насправді ж — республіка. Ось у чому феномен Ла-Маншського архіпелагу.