Бруно Шульц - Цинамонові крамниці. Санаторій Під Клепсидрою

«Вже тоді наше місто щораз більше впадало у хронічну сірість присмерку, поростало на замістях лишаями тіні, пухнастою пліснявою і мохом кольору заліза.

Ледве розповившися з брунатних димів і туманів ранку, — перехилявся день одразу в низьке бурштинове пообіддя, ставав на якусь часинку прозорий і золотий, як темне пиво, щоб потому зійти під багатократно розчленовані, фантастичні склепіння кольорових і розлогих ночей.

Ми мешкали в Ринку, в одному з тих темних будинків з порожніми й сліпими фасадами, які так важко відрізнити один від одного.

Це стає приводом постійних помилок. Адже ввійшовши один раз у не ті сіни і на не ті сходи, ви потрапляли, як правило, у справжній лабіринт чужих помешкань, ґанків, несподіваних виходів на чужі подвір'я і забували про початкову мету вашого приходу, щоб по багатьох днях, вертаючися з дивних манівців і сплутаних пригод, на якомусь сірому світанні пригадати собі серед докорів сумління рідний дім.

Повне великих шаф, глибоких канап, блідих люстер і тандитнихштучних пальм, помешкання наше щораз більше впадало в стан занедбання внаслідок загайности матері, яка засиджувалась у крамниці, і недбальства струнконогої Аделі, яка, ніким не контрольована, збавляла дні перед люстрами у длявому чепурінні, залишаючи всюди його сліди у вигляді вичесаного волосся, гребінців, покинутих пантофликів і корсетів.

Те помешкання не посідало якогось визначеного числа кімнат, бо ніхто ніколи не пам'ятав, скільки з них було винайнято комірникам. Нераз хтось випадково відчиняв котрусь із тих забутих осель і знаходив її порожньою; комірник давно виселився, а в не торканих місяцями шухлядах можна було виявити неймовірні речі.

У долішніх покоях мешкали крамівники, і не раз уночі будили нас їхні зойки, викрикувані під впливом сонної змори. Взимку надворі була ще глупа ніч, коли батько сходив до тих зимних і темних покоїв, полохаючи перед собою свічкою стада тіней, що одлітали боками по підлозі і стінах; ішов будити тяжко хропучих з твердого, як камінь, сну.

У світлі залишеної ним свічки вони ліниво вигорталися з брудної постелі, виставляли, сідаючи на ліжках, босі і бридкі ноги і, з карпеткою в руці, ще якусь хвилину віддавалися насолоді позіхання — позіхання, розтягнутого аж до любострастя, до болісного корчу піднебіння, як при крутому блюванні.

В кутках сиділи нерухомо великі таргани, звеличезнені власною тінню, якою обважнював кожного з них пломінь свічки і яка не відлучалася від них і тоді, коли котрийсь із тих пласких, безголових тулубів знагла починав бігти несамовитим, павучим бігом.

У той час батько мій почав западати на здоров'ї. Вже в перші тижні тої ранньої зими він, бувало, цілі дні проводив у ліжку, оточений фляшечками, пігулками і торговими книгами, що їх йому приносили з прилавка. Гіркий запах недуги осідав на дні покою, тапетиякого гущавіли темнішим плетивом арабесок.

Вечорами, коли мати приходила з крамниці, він бував дратівливий і схильний до суперечок, закидав їй неточності у веденні рахунків, заливався рум'янцями і запалювався до нестями. Пам'ятаю, якось, пробудившися зо сну пізно вночі, я уздрів, як він у сорочці і босоніж бігає туди й сюди по шкіряній канапі, документуючи в цей спосіб своє пересердя перед безпорадною матір'ю.

В інші дні він бував спокійний і зосереджений і повністю поринав у свої книги, глибоко заблуканий у лябіринтах хитромудрих обчислень.

Бачу його в світлі кіптявої лямпи, як він чапіє серед подушок, під великим різьбленим надголів'ям ліжка, з величезною тінню від голови на стіні, і кивається у безсловесній медитації.

Іноді він на мить винурював голову з тих рахунків, мов би для того, щоб зачерпнути повітря, відкривав рота, гидливо плямкав язиком, що був сухий і гіркий, і безпорадно розглядався, мов би чогось шукаючи.

Тоді він, бувало, тихцем утікав з ліжка в куток покою, під стіну, на якій висів надійний інструмент. То було щось типу водяної клепсидриабо великої скляної фіоли, поділеної на унції і наповненої темним флюїдом. Мій батько сполучався з тим інструментом довгою гумовою кишкою, мов би покрученою, болісною пуповиною, і, отак сполучений з жалюгідним пристроєм — нерухомів у зосередженні, очі його темніли, а на поблідлому обличчі проступав вираз страждання чи якогось злочинного розкошування.

Потім знову приходили дні тихої зосередженої праці, переплетеної самотніми монологами. Коли він отак сидів у світлі настільної лямпи, серед подушок великого ложа, а покій величезнів угору в тіні умбри, яка єднала його з великою стихією міської ночі за вікном, — він відчував, не дивлячись, що простір обростає його пульсуючою гущавиною тапет, повною шепотінь, сичань і шепелявлень. Чув, не дивлячись, ту змову, повну порозумілих підморгів, бісиків ув очах, що розпускалися серед квітів вушних раковин, які слухали, і темних уст, які усміхалися.