Іван Нечуй-Левицький - Органи російських партій

Місто Москва з своїм чисто великоруським залюдненням, з своїм сорок сороків церков, з своїм старим Кремлем, додержала до цього часу основи історичного життя Московського царства XVI і XVII віку. І тепер в ній ще живе і дише той старий дух національної гордости і самопохвали, котрий мав колись свою Москву за третій Рим, вважав одну Москву за місто щиро православне, дивився на неправославних як на нехристів, на європейців-німців і інших як на нижчу расу, противну, близьку до жидівства і бусурменства. Стара Москва з своїми церквами, монастирями, великими дзвонами, з своєю гидливістю до просвіти і любов'ю до церковної болгарщини, до церковної літератури, з давніх-давен дивилась сторч на Європу, цуралася європейців, з гордістю відпихала од себе європейську цивілізацію. Той самий дух виявився в московській слов'янофільській літературі років з 30 назад, тоді як європейська просвіта з своїми ідеями почала напирати з Петербурга все дужче та дужче. Широко тоді розкоренилася вона, бо тоді з'явились люди з великим розумом, хоч і з темним консервативним антиєвропейським духом. Хомяков виступив тоді з двома томами богословії православної, хоч сам був чоловік не духовного чину, Киреєвський виступив як слов'янофільський філософ, Аксаков як поет того ж прямування. Не будемо тут розбирати їх писань темних, трохи містико-богословських, а скажемо тільки про основи їх вчення.

Запад (Європа), говорили вони, гниє і швидко зовсім згниє, розвалиться з своєю гнилою цивілізацією. Причина тому та, писали вони, що Європа сливе вся католицька, неправославна; Європа несамодержавна, не має твердих основ государства й гражданства. Царства Європи роз'їсть революція, католицтво заступило людям дорогу до вічного спасіння, європейські літератури ступили на стежку безбожжя. Європа розсипається і розсиплеться, бо не має під собою твердого ґрунту. Філософія німецька не доволі релігіозна, не має сили віри, не має в собі сили тривної для чоловіка. Зате ж на Москві повинна зійти і вирости нова жизнь, нова цивілізація на руїнах Європи. Киреєвський в своїм писанні "О необходимости й возможности новых начал для философии" дуже наївно вимовляється, що в Москві тільки повинна виявитись нова філософія на ґрунті православія і духу великоруського народу.

Новицький (проф[есор] Київ[ського] унів[ерситету]) в своїм "Постепенном развитии религии." так само правує тією чудною думкою.

З яких же первопочатків складається та нова московська жизнь? — спитаєте ви. Нова, восточна (слов'янофіли навіщось себе мають за Восток) цивілізація повинна скластись на ґрунті московськім; в неї увійдуть елементи: православіє, самодержавіє, великоруська національність з її язиком; все те запечатається духом народним. Такі елементи нової московської цивілізації, бо така була жизнь старого Московського царства, з візантійським грецьким догматом, з самодержавієм царів московських. Поклавши такий краєугольний камінь нової восточної цивілізації, московські світські письменники стали богословами, підіймали до небес візантійство, почали збирати великоруські народні пісні, казки, духовні стихи, билини. (Безсонов, Рибников, Киреєвський, Афанасьєв і інші назбирали великі томи народної літератури). Московські поети стали писати богословські вірші, романісти чванилися стародавнім життям, малювали його і підмальовували, становили XVII вік (дуже варварський в Москві) за приклад, до котрого треба б вернутись, щоб нова цивілізація була пахуча; хвалили стару московську Русь за її смиреніє перед царями. В кінець усього московська партія з своєю літературою лаяла Петербурґ, звала й тепер зве його німецьким городом, ненавиділа європейські ідеї, європейську науку, хоч сама вона нею вигодувалась, на ній вивчилась навіть писати і думати. Тепер можна легко зрозуміти, за що так полюбила московська партія слов'ян австріяцьких і турецьких, за яку любов і дістала собі прізвище слов'янофільської партії. З цілої Європи тільки ще не згнили зовсім слов'яни, говорила старомосковська партія, бо одна часть слов'ян держиться православної віри, як серби, болгари; їм тільки треба ще дістати од Москви єдинодержавія і великоруської національности, щоб зовсім уже зробитись людьми. Друга часть слов'ян-католиків не пропала зовсім тільки тим, що їх народність ближче до руської, ніж німецької; їм не трудно вивчитись по-великоруській, прийняти літературу од Москви. А щоб вони не зовсім згинули без сліду в історії, їм доконче треба перевернутись на православіє, пристати політичне до московського єдинодержавія, змінити латинську азбуку на слов'янську, покинути свій язик, свою літературу і якнайскоріше приймати великоруську літературу і національність.