Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Не одному защемiло серце на спогад, що, може, не доведеться сюди вернути. Кошовий благословив їх на щасливу дорогу.

Старий Жмайло обтирав нишком сльозу, що з ока капнула на сивий вус. Не диво: виправляв своїх рiдних в непевну дорогу. Тепер у отамана Жука була одна жура на думцi: як би воно було, коли б орда розгадалася i пiшла iншою переправою? Тодi треба би їх заходити не знати звiдки, треба би повiдомити Чепеля, а заки вiн з своїм тяжким табором i пiхотинцями зможе заступити ордi дорогу, то тим часом татарва може порозлазитися по Українi меншими загонами.

Жук був з тої причини дуже схвильований i цiлу дорогу нiчого не говорив.

Його вiйсько йшло правим берегом Днiпра. Рiчкою послав вiн кiлька байдакiв, обшитих комишем так, що здалека нiхто їх не мiг помiтити.

Вони мали держатися правого берега i зорити за татарвою, а коли змiркують напрям, в якому пiде орда, мали про це отамана повiдомити, поховати судна пiд берегом i вертати. Жук перейшов Бургунку i став обозом, ждучи на вiстi. Ждав три днi, поки принесли вiстку, що справдi орда йде цим шляхом, як було зразу намiчено.

- Слава господовi небесному! - Жук зняв шапку i перехрестився. - Зачинається добре, а тепер, хлоп'ята, до працi. Сотник Галан i сотник Чепiга з своїми сотнями пiдуть до лiсу по обох боках шляху i пороблять засiки. Могильники (сапери) загатять обi рiчки при Днiпрi, щоб багато води зiбралося по самi береги. Як сюди орда зайде, а ми на них наскочимо, щоб не порозбiгалися на боки. Ми зачнемо бити гарматою, аж тодi як татари перейдуть на цей бiк.

- А коли б вони не туди пiшли, - завважив Сагайдачний, - то що ми зробимо?

- Еге! Дивись, якраз проти нашого мiсця лежить на Днiпрi бiльший острiвець. Це мiсце добре для переправи, на острiвцi можна вiдпочити. Я певний того, що пiдуть туди. Тепер, хлопцi, нашi вози i гармату пообчiпляти лозиною i галуззям так, щоб нiхто не змiркував, що воно є. Хай татари думають, що це кущi. Ждати тут, поки я не вернуся. Ходи, Сагайдачний, зi мною.

Над самим берегом Днiпра стояв великий галузистий дуб. Туди обидва попрямували i повилазили на нього високо. Звiдсiля було видно далеко на другий бiк Днiпра. Далеко на обрiї зачорнiла велика плахта. Вона посувалась до рiчки.

- Бачиш? Гостi йдуть, - каже Жук до Петра, - буде кого бити.

- Така сила, що самою вагою може нас роздавити.

- Певно, коли б дiстатися їй пiд ноги. Та ми того не зробимо.

Жук був веселий i радий. Навпаки, Сагайдачний почував себе нiяково. У нього билось серце сильнiше. От перший раз побачив таку велику ворожу силу. Чим воно скiнчиться? Та на Сiчi мав Жук славу небуденного ватажка, йому можна повiрити. Якщо йому кошовий таке дiло поручив i наставив його наказним, то не на те, щоб козацтво знiвечити.

Орда щораз наближалася. Тепер можна було пiзнати обриси коней i їздцiв.

- Скiльки їх може бути?

- На мою думку, буде яких сорок тисяч, коли не бiльше. Буде з нас. Тепер я вертаю, а ти останься тут i зори за ними далi. Як орда стане над берегом, ти злазь непомiтно i бiжи до мене. Лише не показуйся, хоч би прийшлось i по землi повзнути.

Жук зсунувся з дуба i пiшов до своїх. Петро зорив далi за ордою, котра щораз ближче пiдходила до Днiпра.

"Безпечнi вражi сини, навiть роз'їздiв не висилають, а галайкають, мов пси до повного мiсяця", - думав собi Петро.

Та воно так не було. В цю хвилю кiлька татарських чет вiдлучилося вiд гурту i почвалувало до рiчки. Зупинившися над берегом, вони позлазили з коней i стали роздягатися. Петро цiкавий був бачити, як вони через воду переправляться будуть. Було їх тут бiльше двох сотень. Кожний в'язав свою одежу i зброю в узлик, котрий прив'язував собi на головi. Вiдтак, держачись гриви коня, влазив у воду. За хвилю видно було лише кiнськi голови, що пригали в водi, i татарськi голови з клунками. Плили прямо до острiвця. "Я тут задовго сиджу", - думав Петро i миттю зсунувся з дуба. Нiхто його через берег не побачив. Вiн побiг до своїх.

- Що нового?

- Пане отамане, передня сторожа вже на острiвцi спочиває. Буде їх зо двi сотнi. Орда в тiй хвилi вже, певно, над берегом.

- Добре, гаразд,-говорив Жук, затираючи руки. - Здається, що в рiчках вже, либонь, досить води назбиралось. Ви, хлопцi, сидiть за возами i гарматами i не показуйте носа. Цих ми перепустимо туди i назад. Вони, як завернуть, будуть себе вважати цiлком безпечними. За ними пiде уся орда. Нiхто не смiє стрiляти, поки я не дам знаку i стрiлю перший.

В цю хвилю стали показуватися з-пiд берега голови коней i людей. Вони виходили на берег. Тут вони поодягалися, посiдали на коней i рушили широкою лавою, розглядаючись на всi боки. Але не помiтили нiкого.