Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Їздили щоднини роз'їзди, по кiлька миль далеко i верталися нi з чим.

Аж одного дня вернувся роз'їзд iз пiвночi i сповiстив, що татарський загiн розтаборивсь по цiм боцi Бога, якихось двi милi вiд Чубiвки. Iз табору було чути плач i крики. З того мiркували, що татари ясир везуть.

Сотник порадився з Касяном. Поки можна було на щось рiшитися, треба було гаразд розвiдатися, яка там сила i чи дасться їм ради. Касян рiшився поїхати сам на розслiд i з невеличкою дружиною вибрався пiд вечiр. Ждали на нього досвiта. Сторожа пильно зорила за ним з валiв. Всi дожидали нетерпеливо. Цiлу околицю закривала мряка, як почувся вiд степу тупiт коней, а за хвилю гукнув старий Касян козацьке гасло:

- Пугу, пугу!

Всi пiзнали Касяна. Забряжчали ланцюги i спустили мiст.

Касян вiддав коня козаковi й пiшов до сотника.

- Дамо їм раду: це не орда, а табiр. Орда пiзнiше наспiє. Табiр вижидає на орду, бо розтаборився неабияк i шатра порозпинав. В таборi є досить награбованого добра, є i бранцi. Треба на них скочити, поки орда наспiє. Вони з Подiлля вертають. Безпечними почуваються, бо i сторожi не поставили, я пiдповз пiд сам табiр i їх розмову пiдслухав. Я лежав недалеко татарської арби i добре чув. Так само непомiтно вiдiйшов я до своїх, та й ось ми. Коли нападати, так не гаючись, бо цiлому загоновi в чистому полi не дамо ради.

- Як так, то так, - каже сотник. Вiн вийшов до куреня й запорядив так: - Нинiшнє поготiвля остане в редутi. Слiдити пильно й не спати. Налаштувати всi гармати. Може, ми вернемо аж уночi, тому треба нам мати гасло: "Київ", вiдзив: "Колоти". Тямте! Хто не скаже гасла як слiд, пали з мушкета. Решта козакiв - сiдлати коней i поживитися. Не завадить яку паляницю взяти в кишеню, бо татари не запросять обiдати. Скажiть кухаревi, щоби наварив багато страви, дай боже гостей-бранцiв. У Чуба нiхто не смiє бути голодний.

Пiшли до куреня, поїли що попало й вже сидiли на конях. Ватага складалася з вiсiмдесятьох людей.

Вiдчинили браму, спустили моста, й цiла чета висипалася з редути, мов з рукава. Оставшi в редутi козаки супроводжали їх зором, поки не запали в степ далекий. Попереду їхало двоє козакiв. Вони мали дати знать, коли би що помiтили. Попереду чети їхав сотник з Касяном. Вони мiж собою радилися, як їм робити. Доїхали так до рiчки Бога, й тут запали пiд берегом, начеб пiд землю провалились.

- Як нас лише татари не помiтили, то ми виграли, - каже сотник.

- Не могли нас помiтити, бо це ще дуже далеко, й мряка нас прислонювала.

Сотник дививсь по небi.

- Сьогоднi погода буде. Ми пiд'їдемо до табору й пiдiждемо пiд берегом до заходу сонця.

- Розумiю, i я так думав, - каже Касян, - над'їдемо вiд сонця, то побачать нас аж пiд табором.

Довгенько їхали понад воду, пiд берегом, довгою варiвкою, кiнь за конем.

Сотник злiз з коня, пiдповз пiд берег i розглядав татарський табiр. Звiдсiля доходив гамiр i плач бранцiв. Сотник каже:

- Ще того нам треба було, чорт татарина до рiки несе.

- Ми його спрячемо так, що не побачить свого улуса.

- Справдi. Та поперед усього треба нам його гаразд випитати, заки пiрне у воду. Пильнуй його, Касяне, ти мистець ловити "язика".

- Ми задалеко заїхали. Пiймаємо одного злодiя, прийде десять, як той не верне, i нас вiдкриють. Мерщiй завертайте, ось там на закрутi. Я тут остану.

Завернули коней i поїхали назад, аж скрилися за закрутом.

Касян сидiв пiд берегом за кущем i чатував. Татарин, не прочуваючи лиха, зсунувся з берега й пiшов з кожаним мiшком черпати воду. Касян пiдокрався, мов кiт, i пiймав татарина за карчило:

- Як крикнеш, - каже до нього по-татарськи, - зараз зарiжу. Не надумуючись довго, накинув татарина на плечi й побiг до своїх. Татарин налякався, що слова не мiг промовити.

Касян, держачи нiж у руцi, став його розпитувати. Довiдались, що зараз, з весною, вибралась орда на Подiлля. Пограбили кiлька сiл, набрали добичi та ясиру й тепер вертають. Наперед послали табiр, а орда скочила ще на бiк за здобиччю. Сюди мають прийти завтра й тодi переправляться на правий берег Бога.

- Дурнi ви, - говорив Касян. - Вам було вчора так зробити. Чи ви не знали, що тут недалеко стоїть фортеця?

- Ми знали, та ми не сподiвалися нападу, бо все ж до фортецi далеко.

- Зв'яжи його, Пархоме, й пильнуй, щоби не втiк, бо наробив би нам бешкету.

У тiм мiсцi перестояли, аж сонце стало хилитися до заходу. Яркi променi сонця освiтлювали цiлу околицю. Тодi рушили на давнє мiсце й повиїздили на берег.

- Клином, - скомандував сотник.

Уставились у клин. Напередi став сотник iз Касяном, вiдтак ставали козаки один за другим, вiддаляючись щораз далi, достоту, як ключ журавлiв.