Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Увечерi сходилися всi в курiнь: i тут не було теж без роботи. А при тiм спiвали пiсень та розказували усячину, або читав один Святе письмо, а всi слухали, хто стругав дещо, кравцi шили, ткачi ткали полотно або сукно - нiхто не був без дiла. Сюди заходив i сотник. Аж дядько Касян вийшов на двiр, поглянув на зорi, а коли пiзня пора була, кричав з порога:

- Досить того, спати пора!

Кожний кидав свою роботу, вiдмовляв молитву i лягав на лежанку.

Нашi новики мусили вчитися кiнної їзди. Коли перший раз посiдали на коней, то цiла громада аж за боки бралась зi смiху.

- От жаби! У козацтво преться, а на конi сидить, мов гуска на вербi. От вченi! На бандурi грає, а до коня треба його прив'язати. Татарин тiльки дмухне, вже тебе нема.

- Та не сердься так, дядьку, поки б вiн мене здув, то я його дмухну стрiлою - каже Петро.

- Ов, хвали мене, роте, бо тебе розiрву.

- Це не хвальба, дядьку, а суща правда. Коли прикажете, то можу пiти об заклад, що поцiлю в мiсце, де менi наперед прикажете.

- З дурнями не закладаюся, - воркнув Касян.

- Може, я й дурень, а з луком знаю обходитися краще iнших.

На те каже сотник:

- Добре, я пiду з тобою об заклад, коли поцiлиш в оцi дверi.

- Не так, пане сотнику. Ми напишемо на дверях вугликом колiсце, а я потрафлю звiдсiля десять разiв.

- Ти, мудрагелю, глумишся з мене, - каже сердитий Касян. - Я залежуся з тобою, але так, що на десять разiв не поцiлиш анi разу, вчищу тобi десять прутiв на спину оцiєю рукою.

- То коли йде об заклад, то мусило б бути те таме й навпаки. На десять разiв скiльки разiв поцiлю, стiльки ж би вам, дядьку, прийшлося хiба вiд мене вiдiбрати прутiв на спину.

- Ех, то язиката шельма, - сказав Касян.

- Нi, я закладаюсь направду, - говорив сотник. - Що ставиш?

- Ставлю червiнця, бо бiльше не маю.

- А я ставлю коня, якого собi сам вибереш.

- Менi краще кожух придався би, бо мiй десь у снiгу пропав.

- Хай буде за першим разом кожух, за другим кiнь, за третiм шабля.

- Отже, до трьох разiв. Та ба, у мене лук є, та стрiли пропали. Товаришi, напишiть на дверях колiсце, таке завбiльшки чоловiчої голови.

Сталося це миттю, бо всi були дуже цiкавi. Петро вийняв червiнця i дав Касяновi на руки.

Петро принiс свiй лук, подали йому три стрiли.

- Нi, - каже сотник, - давай десять. Заклад був, що на десять стрiл має три рази втрапити.

Петро поставився. Першi три стрiли попали в колiсце, одна при другiй.

- Мистець з тебе, небоже, виграв ти. Йди ж тепер у стайню й вибери собi коня. Будуть з тебе люде. Касяне, вiддай йому червiнця.

А Петро каже:

- На конях я не знаюся. Я прошу дядька Касяна, щоб для мене коня вибрав, з кожухом то я скорше дам собi раду.

- Не так, хлопче, тобi два конi належиться, бо ти три рiчi виграв.

- Коли ласка, то цей кiнь буде для мого побратима Марка.

- Нi, це для тебе обидва. Побратим нехай сам доробляється. А що вiн умiє?

- Вмiє Жмайлову штуку на шаблi, - пiдхопив Петро, - тiльки не знаю, чи здужає ще, бо дуже охляв у тiй недузi.

- Я попробую, - каже Марко.

- Виступай котрий! - говорив Чуб.

Знайшовся охотник. Принесли шаблi, а Марко показав таку саму штуку, як тодi в бурсi.

- Далебi, Жмайло, - говорив врадуваний сотник. - Пiзнати птицю, з якого гнiзда. Марку, йди вибирай i собi коня. Будеш мати й кожух новенький.

Касян пiшов з хлопцями до стайнi. Старий говорив:

- Я гадав, що ти один з другим хоч вчений, а в лицарствi незнайко, так бачу, що нi… Добре. Тепер я вас сам вчитиму, як на конi їздиться.

Довкруги редути в степу стiльки напало снiгу, що не можна було туди на конi пускатися. Конi западали по груди й не хотiли йти. Треба було їздити всерединi редути по майданi, звiдки снiг вiдгорнули.

Касян вчив хлопцiв щодня, й був з них вдоволений, хоч нiколи не переставав воркотiти й сердився за найменшу похибку. Хоча їх поважали всi й любив їх сотник, Касян нi в чому не змiнився й так строго й суворо поводився з ними, як i з iншими.

Зараз по Йорданi заповiв Касян лови в великiм Чубовiм лiсi. Такi лови вiдбувалися кiлька разiв зимою, а то iнколи й лiтом. Козаки готувались на це, як на яке свято. В лiсi було повно звiра, i то грубшого. Були тут цiлi стада оленiв, цапiв, диких кабанiв, можна було стрiнутися з ведмедем i диким котом. На тих звiрiв полювали хiба лише взимку, бо їх ловлено задля хутра, яке вiдтак сотник продавав приїзним купцям.

Як лише стало на свiт заноситися, Касян подiлив козакiв на гуртки й порозсилав на призначенi мiсця. На лови йшов сотник теж. Лише молодики мали остатись в редутi, а це дуже не подобалося Петровi. Вiн зайшов до сотника й каже: