Хлопцi були такi врадуванi, що не знали, що з ними робиться.
Аж старий Грицько нагадав їм, що треба поцiлувати владичу руку, та справив їх на мiсце. Таке вiдзначення для кульчичан розiйшлось блискавкою мiж народом. Люде товпилися пiд вiкнами школи, ставали на пальцi, щоби понад голови других побачити таке чудо-диво, щоби побачити тих хлопцiв, яких бачили щодня.
Тим часом пригода, яка скоїлася вранцi з нападом на владику, донеслася у город. Котрийсь з гiльтаїв добрався туди i оповiдав, прибiльшуючи страхiття: шляхти було там кiлька тисяч, усiх напасникiв перевiшали, а тепер лагодяться напасти на город i всiх перерiзати. У страха великi очi. Кожний, оповiдаючи далi, прибiльшував. Донеслось до городської старшини, i всi дуже налякалися. Позамикано всi ворота. Цехмiстри скликали свої цехи i роздавали зброю. На валах i мурах города появилися узброєнi люде. Народ молився по костьолах, благаючи божої помочi.
Православнi, бачачи це, думали, що з города нападуть на них. Запанувало велике подразнення. Шляхта стала готовитись до оборони. Кожний хапав, що в руки попало. Як не було шаблi, то вiдпинали люшнi вiд возiв. Треба було вибирати ватажка. Всi шукали за Грицьком, бо лише вiн мiг завести лад.
Шляхта не втерпiла i викликала Грицька зi школи. Стали йому розповiдати один наперед одного. З того вчинився пiд школою великий галас.
- Та-бо говори один, бо нiчого не розберу. - Вислухавши уважно, каже: - На те вони не зважаться. То якась сплетня. Коли б так справдi було, то хтось iз наших остерiг би нас, та ж там живуть i нашi люде. Треба справу провiрити. Пiдождiть на мене, лише спокiйно, не робiть галасу, не треба турбувати владику.
Вiн пiшов прямо пiд городськi ворота i, вимахуючи шапкою, каже:
- А що там, панове, так заворушились, чи татарiв вижидаєте?
Нiхто не знав, що йому вiдповiсти.
- Створiть ворота i впустiть мене до города, а то до завтра не розмовимося.
Сторожа на валах стала нараджуватись i порiшили, що не буде нiякої небезпеки, як одного чоловiка мiж себе пустять.
Створили ворота, i Грицько пiшов.
Шляхта за ним кликала:
- Не йдiть, Грицьку, то якась зрада.
Але вiн на те не зважав, пiшов прямо до ратушi, де зiбралися райцi радити над обороною города.
Усi дуже здивувалися, побачивши його тут. Всi знали добре старого Грицька Жмайла задля його вiку i розуму.
- Що у вас, панове, твориться? На вiйну готуєтеся?
- То ви нам вiйну готуєте, а ми лише обороняти себе будемо.
- Свят господи! А вам що у голову набрело? Хiба ж вiтання свого владики - то вiйна?
- Шляхта хоче на город напасти, - обзивається один, - за те, що якiсь гiльтаї вашого бiскупа зневажили.
- Хiба ж то ви тих гiльтаїв на наших послали? За те, що вони поважилися, дiстали таку прочуханку, що їм вiдхочеться; кiлька навiть повисло на гiлляцi, i на тiм досить. От розумнi ви голови. Тому, хто вам таке донiс, дайте киями, не лякайте народу даремне, бо справдi готово прийти до якої бучi.
- Поручаєтесь нам за безпеку города? - питає бургомiстр.
- То смiшне, ну, але для вашого спокою я вам поручаюсь. Грицько Жмайло вмiє додержати слова. - Грицько подав бургомiстровi руку. - А ви поручаєтесь, що городськi гiльтаї не будуть нас зачiпати?
- Поручаюсь.
- Отож по тiм словi бувайте здоровi, а як сонце зайде, йдiть спокiйно спати.
Вiн вийшов iз ратушi, бурмочучи пiд нiс:
- Оцапiли!
Опiсля - так у городi, як i на площi бiля церкви, - всi заспокоїлися.
Тут до пiзньої ночi гомонiло, як в улiю.
Про те, що того дня в Самборi сталося, довiдалися кульчичане, ще заки Грицько Жмайло вернувся до села. Котрийсь iз Кульчицьких вернувся ще того самого дня додому i тут розповiв усе подрiбно, як вiтали владику, як побили гiльтаїв, що дiялося в школi, яка честь впала на кульчичая через старого Грицька.
Деякi завидували Грицьковому родовi, як то мiж людьми буває. Iншi величалися тим. Вiстка йшла вiд хати до хати i, як усе, прибiльшувалась. Хрестики, якi подарував владика хлопцям, перемiнилися на щирозолотi. При тiм була велика мошонка з дукатами, якi дач владика старому Грицьковi на дорогу до того города, до великої школи, якої навiть назвати не вмiли.
Грицько Жмайло пересидiв у Самборi чотири днi. Вернувся аж по всьому, коли владика вiд'їхав до Спаського монастиря. Грицько з кiлькома значнiшими шляхтичами супроводжував його аж на мiсце. Хлопцi вернулися зараз другої днини, на святого Петра, бо нiчого їм було тут бiльше робити, а i додому кортiло їх швидше вертатися та почванитися в селi.
Розумiється, що тепер не мали супокою перед цiкавими. Запрошували їх до хати i частували медом та ягодами. Аж обридло безупинно те саме оповiдати.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу