Андрiй Чайковський - Сагайдачний

- Вашмосць, таку герезiю говориш, що аж слухати страшно. Пан гетьман добре свого дiла пильнує, i коли б не вiн, то всi україннi панове повтiкали би перед непослушним хлопством з Русi, пропала би католицька вiра i унiя…

- Ха-ха-ха! Ото вашмосць сказав, що знав. Баба о хлєбє, а дзяд о фiялках. Я говорю о козацькiм лицарствi, о походах на туркiв, о визволеннi невольникiв, а йому україннi пани та неслухняне хлопство сниться! I що ж сталося б, коли б i українних магнатiв, i єзуїтiв, i унiї на Русi не стало? Чи Польща пропала би через це? Навпаки, усунулась би одна з ятрячих ран… Та що й говорити? Вашмосць, пiди на один мiсяць у турецьку неволю, хай тобi дозорцi вигарбують кiлька разiв дротяним канчуком спину, як ось менi, - вiн скинув миттю одежу i сорочку i показав свої, шрамами вкритi, плечi, - а тодi забудеш i за українних магнатiв, i єзуїтiв, i унiю, i Жолкевського прокленеш…

- У нас отцi єзуїти мають великi заслуги. Вони вдержують вищi школи, збирають лепти по костьолах на викуп невольникiв…

- Шкода, що ще не назбирали стiльки, щоб мене викупили… Вибач, вашмосць, а говориш так, як стара дурна девотка…

Комiсар обидився, аж старий Пшилуцький мусив його задобрювати…

- Ми, - говорив другий комiсар, котрий бачив, що визволеннi таки держать сторону козакiв, - ми так дуже на виконання королiвських приказiв наставати не будемо. Але так, без нiчого, вертати не можемо. Хай спалять кiлька старих суден i хай нам видадуть того, якогось козака Сагайдачного.

Лях, що говорив перше, лише руками сплеснув:

- Ви всi глузди втеряли. Чи, вашмосць, знає хто є той козак Сагайдачний? Тобi, певно, здається, що то собi звичайненький мужик, що втiк вiд панського економського канчука? То отаман з-пiд Варни, то освiчена людина, острозький учень, то лицар. То перший чоловiк на Сiчi, i вiн бiльше значення має, як кошовий. Зажадай вiд козакiв, щоб його видали, а втоплять тебе в Днiпрi, мов слiпе котеня. Та чорт бери, вашмосць, без одного дурня свiт не провалиться, але козацтво, роз'ярене таким безличним визовом, може нас усiх перебити, що жива нога звiдсiля не вийде. Не розумiю, як можна таких йолопiв, як вашмосць, в такiм важнiм посольствi посилати.

Лях був такий лютий, що аж зацiпився. У нього скакали очi, мов у дикого кота. От-от кинеться до очей комiсара. Вiн став присiкатися до нього з кулаками…

Знову мусив вмiшатись у цю суперечку Пшилуцький i став їх уговорювати:

- Гамуйся, вашмосць, бо говориш до королiвського комiсара, а вашмосць, пане комiсаре, не дратуй козакiв, бо всi на тiм зле вийдемо. Я пiзнав пана Сагайдачного в подорожi до Кафи, i ми дружбу зав'язали мiж собою. I я кажу, що то вибраний чоловiк…

- Я ще раз кажу, що то велике шельмовство - чiпатися козакiв за те, що Турцiю та Орду мотлошать. Це наклеп українних панiв, i видумка сих наших панiв з Корони, що бояться вiйни, як чорт свяченої води.

- Бо усi тут дбають, щоб їм не убуло пiдданих, а тамтим добре, бо знають, що там нi Турцiя, нi Орда так далеко не сягне. Але ми на Подiллi, Волинi, Покуттi сидимо, мов птицi на гiллячцi, що дрижать перед яструбом. Коли менi Бог допоможе додому вернутися, то зараз, на першiм сеймику, нароблю такого бешкету, що пiзнають почому локоть. Нас лише козацтво може спасти.

- То пристань, вашмосць, до козакiв, - каже один з комiсарiв зi злобною усмiшкою.

- Певно, що пристав би, коли б в мене не було жiнки та дiтей, а вашмосць - певно що не пристанеш, бо ти лежень i тхором пiдшитий. Але я що iншого у себе зроблю, чого вашмосць певно не зробиш. Я позволю моїм пiдданим йти до козакiв, ось що… Ти Сагайдачного хочеш у кайданах вiдвести до Варшави? Ха-ха-ха! Як лиш подивиться Сагайдачний на тебе, то до пояса йому вклонишся, i шкiра на тобi затерпне… Знаєш, вашмосць, що значить Варну здобути? А хiба ти можеш собi з'ясувати, що то Варна?

Вiн поглянув згiрдно на комiсара, сплюнув i вийшов з куреня.

- Той пан-брат забагато пащекує, - говорив комiсар, - навiть не хоче вшанувати в моїй особi королiвського комiсара…

- Якби вашмосць стiльки витерпiв, що ми витерпiли, - говорив другий визволенець з Варни, - то i вашмосць не заговорив би iнакше. Тому не можна чудуватися, що мiй товариш так гаряче стояв за козакiв. То нашi спасителi, нiде правди дiти…

- Отож, панове комiсари, - говорив Пшилуцький, - ви вiд'їдете з нiчим. Я не раджу настоювати на виконання королiвського приказу, бо Сiч - то не Солониця, диктувати не можна.

На другий день скликав кошовий раду старшин i послав за комiсарами. З ними прийшло ще кiлька ляхiв, а мiж ними Пшилуцький.

Козацька старшина вже зiбралась у кошовiй канцелярiї. Як увiйшли сюди ляхи, Сагайдачний стояв насерединi, держачи королiвського листа в руцi.