Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Розмова велась по-латинi.

Пан Хлоднiцький не мiг з дива вийти, що цей чубатий козак так плавно вмiв говорити латинською мовою.

- Вашмосць, удивляєш мене своїм резоном, мовою i манерами. Це для мене новина, мила несподiванка. Коли його милiсть, мiй господар, позволить, то опiсля попрошу вашмосцi о дискурс на цю тему. Може, справдi вiдкриєш менi новi горизонти на цю справу, i я вiд'їду з iншими поглядами, як сюди приїхав.

- Буду служити вашiй милостi по приказу, - сказав Конашевич, кланяючись.

Аксак був дуже радий з цього. Зараз гостi стали за столи сiдати, де кому було призначено.

Як лиш гостi посiдали, вiдчинились бiчнi дверi, i туди всипались до їдальнi мов з рукава, слуги з умивальницями. Кожний держав у руцi посудину з теплою водою, перевiсивши через плече рушник. Розпочалась прелюдiя панського пиру - умивання рук перед їдою.

Опiсля друга партiя слуг з'явилася з полумисками i вазами. На полумисках було краяне м'ясо рiзного роду: свинина, воловина, телятина, дичина. Кожний гiсть нагортав на свою тарiлку руками. У вазах були рiзнокольоровi пiдливи: з шафрану, вишень, сливок, цибулi. Гостi черпали варехами на свої тарiлки, мочали в це куски м'яса i їли руками. Потiм нагортали ще на свої тарiлки i подавали своїм слугам, що стояли кожному за спиною. Цих слуг не дуже було менше, як панiв. Слуги зараз пряталися, мов собаки по кутках, i їли спiшучись, щоб бути на своєму мiсцi перед слiдуючою стравою.

То було перше дання. Тепер з'явились новi полумиски а печеним та смаженим м'ясом. Йшло так, як першого разу. При цьому пили пани пиво. Це м'ясиво було так солене i перчене, що непривикшому до таких смаколикiв Конашевичевi аж сльози в очах стали i язик задубiв. Коли б це не було при панському пирi, був би, певно, сплюнув вiд цiєї панської поганi.

На третю чергу йшли рiзнi солодощi, смаженi в медi, овочi тутешнi i заморськi.

Тепер йшло пиття. Служба наливала в чарки малмазiю, меди, вина. Тепер розв'язалися гостям язики, i стали говорити собi всiлякi чемностi. Бо дотепер усе мовчало, i чути було лише жування i цьмакання.

Розумiється, що перше слово забрав пан Аксак, в честь достойного гостя. Цей йому опiсля вiдповiв i так йшло чергою, сусiд промовляв до сусiда. Конашевич сидiв бiля якогось шляхтича, котрий вшанував Конашевича чаркою i гарною промовою по-польськи, в якiй не було, крiм пустих фраз, нiчого мудрого. Конашевич, щоб його не обидити, мусив йому вiдповiсти, а що по-польськи говорив не добре, то вiдповiдав по-українськи.

Наприкiнцi висказав бажання, щоб Рiч Посполита, спiльна їх вiтчизна, пересвiдчилася в щирих намiрах козацтва i пригорнула його до себе як рiдна мати, щоби злучила свої сили з силами того молодого лицарства на добро християнського свiту в боротьбi з ворогами Христа.

Коли Конашевич говорив, у їдальнi стишилося. Пан Хлоднiцький пильно слухав, питаючись iнколи пана Аксака про значення деяких слiв.

Всi крикнули "вiват". Пан Хлоднiцький говорив стиха до Аксака:

- Той чоловiк для мене загадочний. Менi не хочеться вiрити, щоб це був запорожець з таким вульгарним назвиськом: Конашевич. Бачив я запорожцiв у Варшавi, та воно зовсiм не те. Пiдозрiваю, що то якийсь замаскований шляхтич. Я буду вашiй милостi дуже вдячний, коли позволите менi з ним на самотi поговорити.

Пир протягся дуже довго. Питтю не було кiнця. Пили i балакали. Пили пани i слуги. Деякi стали дрiмати таки "на пнi", не зважаючи на те, що в їдальнi був великий галас. Кожний хотiв переговорити i перекричати другого.

Наприкiнцi гостi стали вставати вiд стола i дякувати собi взаємно. Деяких мусили слуги вести пiд руки до їх повозок. Конашевич пiшов до своєї кiмнати. Вiн, як усе, пив дуже мало. Хотiв тверезо стати до дискурсу з ясновельможним. Його страшенно пекло i в губi, i всерединi вiд того перцю, й солi, та рiзних кухарських приправ. Здавалось йому, що язик спух. У себе став полоскати горло студеною водою. Ледве докликався Антошка. Вiн також замiшався мiж слуг i добре випив.

"I то називається життя по-панськи. Скiльки-то людей можна було поживити i напоїти тим, що змарнувалось. I то все з людської кревавої працi, з поту пiдданцiв. Говорiм, що хочемо, а ще наш православний Аксак дуже вiдбився вiд цього польського панства. Хай їм всячина! Цiкавий я знати, коли цей ясновельможний сенатор прикличе мене на розмову? Сьогоднi вiн-то, либонь, не зможе язиком повертати. А дививсь на мене, начеб чорта побачив. Йому мiй козацький чуб не подобався. То би то цiкаво було пiдслухати, що тi панове мiж собою про козакiв говорять? Вони нас не знають нi трiшки, а вiрять у те, що їм тi лицарi з українних границь про нас наторочили.