Андрiй Чайковський - Сагайдачний

Пан Аксак подивився на жiнку. Вона притакнула головою:

- Я доперва нинi довiдалася, що пан Конашевич також i лiкар.

- Я не хочу тим моїм знанням користуватись, i я буду радий, коли про це нiхто не буде знати.

Пан Аксак не мiг з дива вийти, як воно сталося. Вчора уговорював жiнку на всi лади i не довiв дiла до путнього кiнця, не покопав її упрямостi. А цей чоловiк доказав цього за кiлька хвилин розмови.

На другий день вже стала варити кухарка. Конашевича примiстили з хлопцями разом в однiй кiмнатi. Охмiстр стався вже не потрiбний i пiшов на ласкавий хлiб. Антошко усiм услугував i приносив харч з кухнi. Уся служба не могла з дива вийти, що Петро так охотно промiняв панськi вибагливi страви на борщ, вареники, голубцi, кашу.

Але хлопцi були з цього дуже радi. Їм це подобалося, що не треба при обiдi в'язатися рiзними церемонiями приличностi, доброго виховання, про якi їм морочив навчений охмiстр.

Конашевич завiв новий порядок вставання рано, миття, снiданку, обiду, далеких прогулянок i дбав про те, щоб хлопцi сiдали до їди голоднi.

Життя пiшло новим ладом. Вельможна панi придивлялася пильно усьому тому, заходила до їх кiмнати, майже щодня мiряла їх личка, чи не потовстiли, а на Петра дивилась ласкавими очима, усмiхалася до нього, задержувала його руку довше в своїй. А все те з вдячностi за таке щире пiклування її дiточками.

Петро добився у домi Аксака такого значення, що усiм кермував пiсля своєї вподоби, а нiхто цього не змiркував. Це завважала у першу чергу прислуга, а при тiм усi пiдсудки та урядники канцелярiї. Вiн був для всiх повагою i тепер, коли його значення через службу й урядникiв рознеслось по городi, стали всi забiгати у нього ласки. До нього стали заходити люде з рiзними справами та просити, щоб за їх дiло поперед поговорив з паном суддею. Через це Конашевич знайомився з рiзними людьми i багато людям помагав, особливо київським мiщанам. Iмення Конашевича стало звiсне в цiлому Києвi. Його звали прямо: козаком Петром.

Дiзнався про те i о. архiмандрит i дуже з того зрадiв. Конашевич мусив йому оповiсти, яким чином виробив собi значення i заволодiв Аксаками так непомiтно, що вони самi цього не помiтили.

- Славно, мiй дорогий земляче, хай тобi Господь благословить. Я дуже радий, я прямо гордий з цього. Галичина стає сiллю українського народу. Тепер ти сам зрозумiв, чого я тебе у Аксака поставив учителем. Тепер ти зможеш приєднати його, прив'язати крiпко до церкви i до народу. Вiн має мiж православними вельможами велике значення, i за ним пiде багато других, котрим благочестя байдуже i вже одною ногою ступили за римську межу. Тепер ми їх, певно, з блудної стежки завернемо. Держи Аксака крiпко. Та хоч би мiж цими панами не було великих ревнителiв, то вони нам допоможуть матерiально, дадуть грошi на нашi цiлi, а у Варшавi на сеймi за нами постоять. Вони не вiд одної бiди та пониження заслонять нас своєю повагою сенатора. А подумай, якими вийдуть Аксаковi сини, котрих ти вчиш. За примiром Аксака пiдуть iншi, прийматимуть за вчителiв наших православних людей, тодi на єзуїтський лiцей жоден православний вельможа не подивиться. А як ми матимемо свою добру школу, виховаємо своїх вчителiв, тодi, може, нам поталанить позасновувати свої православнi лiцеї. Тепер ти розумiєш мою цiль, мою iдею, тож помагай менi.

Конашевич, запевнивши своє становисько в Аксакiв, iшов смiливiше до намiченої цiлi, а iменно - перетягти Аксакiв вiд панiв до народу, а так само його дiтей виховати на вiрних синiв свого народу.

Хлопцям став вiн тепер оповiдати дивнi дива про козакiв, звiдкiля вони взялись i чого вони хочуть, до чого йдуть, про їх походи, терпiння, про оборону України, про те, що козаки могли би зробити, коли б пани їх не зупиняли, на що завели унiю.

Хлопцi пильно слухали i цiлою дитячою душею стали по сторонi козацтва та того бiдного, через панiв мученого народу, що мусить усе покидати та втiкати мiж козацтво. В їх молодих головах прошибала думка, що, як лише пiдростуть, непремiнно пiдуть на Запорожжя i там зробляться славними.

Та раз з того, що чули вiд Конашевича про гнiт народу вiд панiв, виговорилися перед батьком:

- Татку! Чого пани знущаються над простим народом, не дають йому жити? Таж перед Богом усi люде рiвнi.

- Як то не дають жити?

- А от, роблять хлопами як волами, не дають їм до козакiв йти, люто карають тих, що перекрадаються на Запорожжя, а Запорожжя обороняє весь край вiд татарських набiгiв. Хай би козаки жили собi так, як їм подобається.

Аксак аж задеревiв, почувши таке вiд свого малого сина. Таж вiн, український вельможа, робив з своїми пiдданцями так само, як i другi пани. Вiн теж радiв з того, що Жолкевський так дощадно розгромив свавiльство.