Володимир Винниченко: Терень

— П…подлепи і душогуби, от хто! — раптом сказав Терень, знов повертаючись до мене. — Що вони хотять од мене? Щоб я покорився їм? Так? «Ми, — кажуть, — тебе на Сибір одправимо». Жар на Сибір, жар. Все одно. Я піду. Я піду й на Сибір за правду. А вам не покорюсь. Ну, тільки ж душа болить, братуха! — вже іншим тоном, спалахуючи болем, скрикнув він, — Серце болить. За що? Ну, хай ті барбоси, а свої, а хлопці? Бояться вже. Зо мною кумпанію бояться водить. Сам, сукин син, проти п'явок, барбосів, а мене топить. Федір за п'ять рублів узявся зо мною навкулачки піти… Ну?

Федір був один з гарячих прихильників Тереня.

— Ех, братуха, я тобі вєрно кажу: нема правди в нашого брата. Бог з ним, нема… Ти йому всю душу, він тобі… за п'ять рублей навкулачки… Ну, хай, бог з тобою. А Копанці я дам. Ой, дам… Тому то вже я заспіваю. Хочеш, Денисе, випити зо мною? Хочеш? Ти один мій вірний друзяка. Давай вип'ємо… Ну, давай. У мене горить всередині, може, легше буде?.. Не хочеш? Попа боїшся? Я не люблю твого попа. Тихенький, а тихо землю риє. Ну, бог з вами… А Копанці я дам… Гей, бережись, Осипе! Я, твоя правда, безштанько, а в'язи тобі скручу… Ти не любиш моїх пісень? А-а, не любиш… Племінницю свою проти мене наговорюєш?! Га? Я — безштанько, хай так, я Одарки не візьму, сам знаю. Як то співається:

Боже мій, що то за пісня!..

Він приклав руку до щоки і жалібно, розчулено заспівав:

Потім він заплакав, а далі розсердився, перекинув ногою стіл, трохи пожежі не наробив та почав гатити кулаками в стіни. Я весь упрів, борючись з ним і стараючись вдержати дома.

Але він вирвався і втік від мене. В той же вечір він піймав біля чайної Осипа Копанку, дядька Одарчиного, сільського багатія, і прилюдно висміяв його в віршах, які невідомо коли склав. Він навіть рвався бити його, але люди не пустили.

Осип Копанка був позакулісовий володар усього села. Всі в його були запозичені, навіть староста. Становий пристав був з ним запанібрата, ночував у його, як приїздив у Грузьке. Терень ніколи ще так одверто не виступав проти його, — хлопці здержували.

І все село аж ущухло від такої образи. Казали люди, що Копанка весь зробився сірий, як вичитував його Терень.

Але диво, коли на другий день стражник і урядник хотіли йти за Тереньом, щоб арештувати його, Копанка спротивився тому і попрохав не зачіпати парубка.

Це вже було зовсім незрозуміле. Але всі були певні, що Тереньові так не минеться. Е, це вже занадто хлопець забрав собі в голову: на такого чоловіка кидатись!

На боці Тереня не було майже нікого. Кожний, принаймні з тих, що голосно балакали про це, рішуче осуджували його. І що більш були запозичені у Копанки, то гостріший був їхній осуд.

Навіть хлопці почали ухилятися від Тереньового товариства. Тільки зовсім одчайдушні голови не покидали його, і в їхньому поводженні був виклик, злісна задиркуватість. Це були голодранці й сини тих, хто не мав ніякого відношення до Копанки.

Терень також, видно, почував, що йому не минеться дурно виступ проти хазяїна села, але відносився до того спокійно. Судить будуть? Нехай. Дадуть місяць-два арешту. Що ж, спочине собі за той час, ще кращих пісень складе у тюрмі. Погано, як під час жнив засадять, але він і на це готовиться: умовився де з ким, щоб з половини зробили за його все, що треба. Зимою ж на завод піде, заробить. І все-таки ніяким Копанкам кланятись не буде.

Але Копанка у суд, очевидно, подавать не хотів. Він мав щось інше на увазі. Так собі міркували люди. Що справді зробить суд? Одсидить — та й за своє. Горбатого могила тільки виправить. Щось мудріше мусить вигадати Копанка.

І от раз увечері до мого попа почали сходитися гості. Він трохи слабував у цей час, але чомусь приймав їх. Приїхав пристав, прийшов урядник, монопольщик, Тарас Кундя, другий сільський багатій, староста і Осип Копанка.

Ого! Це щось надзвичайне! Тут не гостюванням пахло, а чимсь іншим. Чи не мало це зборище якогось відношення до Тереня та його товаришів?

Але як я не походжав круг хати, нічого не міг почути.

— Денисику! А неси, серце, самовар у альтанку! Переходили в сад, — у покоях душно. Ну, це інша річ, тут все ж таки є деякі шанси дізнатись, що за парад у них.

Зацокало вилками й скляночками в альтанці. Трохи тіснувато було, але свіжіше. З двох боків по кутках на маленьких столиках поставили по лампі, — видно й вигідно. О. Савватію я виніс його червоний фотель, закутали його в шубу, під ноги подушку поклали.