Іван Білик - Танго

Який сенс мав, наприклад, з'являтись на світ божий Хорхе? Щоб віддати свій тельбух ягуарові? Що він довів двадцятьма роками свого існування? Що залишив по собі? Може, хоч добру пам'ять? Навряд. Он його найближча людина, Хесус, — і той про нього забув.

Коли того сумного вечора дивився, як старий індіянин порається біля небіжчика, як любовно загорта його у пальмове листя, Сергій не впізнавав Хесуса. Але в ту ж мить, коли, загородивши в рихку землю хрест, знесилений сів на землю, Хесус знову став тим самим німим і байдужим створінням, яке справно махає киркою і з ранку до вечора жує свою паскудну коку.

Сергій на свої очі бачив, як Хесус смачно вишкрібав з алюмінієвого кухля квасоляну кашу, недоїдену звечора бідолахою Хорхе. Ряжанка навіть не витримав:

— Це ж його кухоль!

Індіянин байдуже глянув на нього, не перестаючи облизувати ложку:

— А-а, так, сеньйоре… так…

Потім в очах його промайнула якась думка чи тінь думки. Він додав:

— Викидати гріх… За нього ж гроші…

І більше не звертав на Сергія уваги.

Наступного дня, дивлячись, як Хесус діловито ремиґає коку, Сергій знову не втримався:

— А Хорхе немає, га? Що ти тепер скажеш його матері?

Хесус довго жував, нарешті видавив:

— Скажу — помер… ягуар…

Дружини Хорхе не мав. Хто його пожаліє? Мати? І все? Поскавчить, як сучка, в якої втопили цуценя, та й годі. Можливо, в таких випадках плоть шкодує за марні муки: породила його в болях — і даремно… Де ж та оспівувана закономірність і всеосяжна доцільність у природі? І хто їх узагалі оспівує? Поети? Але Сергій сам бачив, як поети одержують за вірші грошики, а потім купують на них біфштекси. Виходить, надихала поетів думка набити тельбух? Оце-то натхнення!

Сергій почухав ногу. Щось увесь час лоскотало його. Мабуть, мурашки? Десь недалеко вже дзвенів голос Буенавентури. Нахилився, щоб узутись, — і закляк: біля ніг, скрутившись калачиком і високо піднявши плескату голову, лежала величезна гадюка в руку завтовшки. Нелюдська сила пружиною звела Сергія на ноги, він стрибонув убік, перечепився через суху гілку, знову схопився й дременув навтіки. Й тільки тоді зупинивсь, коли мало не налетів на Буенавентуру та Хесуса, які несподівано виринули з-поза хащів.

— Що сталося, сеньйоре начальник? — ухопив його за руку молодий індіянин.

Сергій нахмурився й перевів подих.

— А де ваші черевики, сеньйоре начальник?

Ряжанка сердито випручався й почеберяв туди, звідки щойно втікав. Не сидить же там гадюка. «Бідолаха, десь налякалась не менше за мене, — спробував сам собі пожартувати Сергій. — А може, ще й не отруйна». Йому навіть стало соромно за свій страх. Накипав п'ятами, як дівиця, а то, виявилось, вуж…

Плазуна під кущем не було й згадки. Сергій узувсь і мовчки поплентався далі Буенавентура з Хесусом пішли за ним. Кроків за двадцять Сергій зупинився й потер ногу нижче литки. От халепа: втікаючи від вужа, мабуть, обдер об гілляку. Хай ти сказишся!

Хесус перевальцем плентався за Сергієм із киркою на плечі, Буено ніс торбу, в якій глухо поцокували проби. Але масаж мало допоміг. Нога вже неприємно поболювала. Й треба ж було так отетеріти від страху! Мало в'язи не скрутив.

Ряжанка ще якийсь час кріпився, потім не витримав, сів на голяк і заходився розшнуровувати лівий черевик.

— Муляє, сеньйоре начальник?

Сергій мовчки зняв шкарпетку. З ноги, трохи нижче литки, стікали дві тоненькі цівочки крові.

— Що то у вас, сеньйоре начальник? — Буено стурбовано нахилився над Сергієм.

— Дрібниця. Подряпав ногу. Тікав од вужа, та перечепився через гілляку, мучачо. Нічого страшного.

— Від вужа?

Буено став навколішки й пильно придивився до Сергієвої ноги.

— І він укусив вас?

— Та ні…

Буено зеівсь на ноги.

— Який він собою, той вуж?

— Ну… такий… у руку завтовшки…. А що?

— А якого… кольору?

— Ну… жовтуватий, здається. І чорна смуга ламана на спині, зигзагом… А що?

Буено зблід.

— Сеньйоре начальник, вас укусила гадюка!..

— Укусила? Таке верзеш! — Сергій махнув рукою. — Де б то встигла за мною!

— Сеньйоре начальник… — голос Буенавентури вривався, — ходімте мерщій назад!

— Куди?

— Ходімте!..

Він схопив Сергія за руку й потяг до виходу з ущелини. Потім помітив, що той без одного черевика, й почав похапцем узувати його. Ряжанку одразу охопила бридка слабкість. Руки й ноги дрібно тремтіли. Не пручався, коли індіянин зашнуровував черевик, коли знову розшнурував і заходився висисати з раночки кров та спльовувати на землю. Й навіщо він це робить? Панікує…