Олекса Стороженко - Споминки про Микиту Леонтійовича Коржа

– По великим празникам були у вас які-небудь військові паради, як теперечки бувають?

– Аякже, на богоявлення всі січові козаки, де б хто не був, зо всіх куренів, зимовиків, заводів збирались за Іордан і йшли в церкву, по-вашому кажучи, «при всей муниціи», артилерія, конниця, піхота, із кожного куреня везли знамена на конях, лепсько убраних. Було як глянеш на те військо, то неначе мак цвіте, так і вкриє січовий майдан, а стояли рівно рядками, поздіймавши шапки. Після служби духовенство виходило на водосвященіє; настоятель ішов попереду, а прочі служащі за ним парами з хрестами, євангелієм, в сутім золотом сіяющім облаченії, а за ними вже і все січове військо з знаменами і гарматами і тим же розпорядком становились, як і біля церкви. Як же, було, погрузять в воду хрест, то зо всіх гармат і мілкого оружжя гуркнуть козаки в один вистріл (залпом), аж земля задрижить і всіх покриє димом, мов тьмою, так що один одного не бачить, а там за перегодом, після трикратного погруженія хреста, починають вже гримотіть і жарить скільки кому завгодно, поки не порозходяться.

З церкви ми вийшли на майдан, де за Січі збирались козаки на раду. Тутечки стояли колись каплички і хрести, поставлені на пам’ять кошовим отаманам, а теперечки тільки й видко де-не-де купи каміння і цегли! Селяни розказують, що як Текелій руйнував кіш, то звелів комендантові, по прізвищу Норові (подполковникові Норову), все поламать, знівечить і знести, щоб і духом не пахло запорозьким. От цей-то Нор чи Норов, так порався, що не тільки зруйнував ті хати і будинки, де жила військова старшина, але й каплички і хрести на могилах порозкидав. Богобоязні селяни дещо зберегли, урятували і порозвозили по краю. Дві-три хати, де жила військова старшина і козаки, купили на знос, і досі вони стоять нерухомо, об них розкажу опісля; а также зберігся і надмогильний пам’ятник кошового отамана Стефана Гладкого. Розказували ще, що як понаїздили рядчики од князя Вяземського та стали будувать гамазеї, загони і панський будинок, то на хундаменти здіймали з кладовища надгробки і каплички.

Ми вийшли з окопів коша через зруйновану браму, де колись за Січі стояла висока башта з круглими вікнами, з котрих виглядали гармати. Було, як верталось з походу або з війни Запорозьке військо, то його стрічали з честю і палили з цієї башти. Вийшовши за браму, побачив я глибокі ями землі, попелу і цегли. Це місце і досі слобожани зовуть шам-баш, за Січі тут був крамний базар, шам-башу (од татарського прізвища Гассан-баша). Далі за крамним базаром на вигоні на високій могилі стоїть хрест з білого каменю, поставлений на пам’ять кошовому Гладкому. По всьому хресту така напись:

И.Н.Ц.И.

Здѣ постав-

лен крестъ

благородію

его панства Степана ата-

мана бувшого кошового, а ку-

реня Минского. Но онъ поло-

женъ єсть

подъ церк-

вою пресвя-

той Богоро-

дицы. Пре-

ставился

року 17…

Останніх слів не видко – постирались [34] Стефан Гладкий був кошовим в 1741 року, син його Данило теж був кошовим отаманом (приміт. авт.). .

На січовім кладбищі тільки й видко, де-не-де лежать між могилками поламані хрести, ледве один зберігсь; на ньому такий напис:

«Здѣ опочивает рабъ Божий Онисько, куреня Сергієвського отаманъ, преставился року 1770, мѣсяца февраля».

А на другому, поламаному, зосталось тільки три слова: «Іоан… куреня… року…»

З кладовища ми пішли подивиться на ті будинки, в котрих жили кошові і військова старшина. З них тільки три уціліли: один в Нікополі, того я не бачив, а другий належить селянинові Обдуленкові. Збудований він, як проста козацька хата в Гетьманщині, з дубового квадрового лісу; всередині – хата з кімнатою, без помосту, а на кленовім сволоці, гладко виструганому, фігурно вирізаний хрест і по обох сторонах такий напис:

«Божиїмъ соизволеніємъ и помощью, а стараніем Якима Игнатовича, товариша куреня Вишестеблевского, созданъ дом сей 1746 г. іюня 6 д.»

– Бачиш, паничу, – сказав Корж, – у яких будинках жили наші кошові: не так, як теперечки, казна-що таке: підпанок, а вже у його і дім, а в тому домі кілька покоїв, та ще йому тісно! Сю хату строїв завзятий отаман Ігнатович, його чотири рази обирали на кошового [35] Яким Ігнатович був кошовим в 1744, 1749, 1751 і 1752 роках (приміт. авт.) .

– Чом же вирізано, – сказав я, показуючи на сволок, – товариш, а не кошовий?

– Е, чом? Такий, бач, у запорожців був звичай, як кажуть, козацька регула: на раді і на війні він – отаман, а в хаті – рівний, товариш. Так нічого і кирпу гнуть. Третій такий самий будинок належить Маркові Рукавишному. На сволоці такий напис: