Джейн Остін - Доводи розсудку

Цей візит для всіх минав досить приємно. Мері була в чудовому настрої, радіючи загальній веселості й зміні місця, і такою була задоволеною подорожжю у свекрушиній кареті, запряженій четвернею коней, і своєю повною незалежністю від Кемден-плейс, що була схильною захоплюватися всім, як належить, із готовністю осягти розумом усі переваги їхнього дому, про які їй докладно розповідали. Але куди більше розповідей батька й сестри її переконало розкішне убрання віталень.

Елізабет відчувала якийсь час найнепідробніші страждання. Вона розуміла, що треба запросити місіс Мазгроув і всіх її супутників пообідати з ними, але не могла примиритися з тим, що під час обіду зміна в обставинах, скорочення штатів прислуги викриються тим, хто завжди ставився з благоговінням до Елліотів з Келлінча. Суєтність боролася зі звичаєм, і суєтність перемогла. Елізабет одразу ж заспокоїлася. Ось якими доказами запевняла вона себе в своїй правоті: «Старомодні дурниці, сільська хлібосольність; ми не прихильники званих обідів; їх майже ніхто в Баті не дає; леді Алісія ніколи їх не дає; не запрошувала навіть сімейство рідної сестри, коли та провела тут цілий місяць; і, боюсь, місіс Мазгроув і сама б не захотіла, це було б їй незручно; вона б із нами ніяково себе почувала. Краще я запрошу їх усіх на вечір; це для них буде і новиною, і розвагою. Вони двох таких віталень ніколи не бачили. Вони будуть щасливі прийти завтра ввечері. У нас буде справжній прийом, невеликий, але вишуканий». Цього було достатньо, щоб задовольнити Елізабет, а коли двоє присутніх удостоїлися запрошення, а відсутнім його пообіцяли, Мері теж була цілком задоволена, їй розповіли, що її познайомлять із містером Елліотом і відрекомендують леді Делрімпл і міс Картерет, які, на щастя, теж запрошені; і вона була щаслива це почути. Міс Елліот мала намір зробити візит місіс Мазгроув уранці, і Енн рушила разом із Чарлзом і Мері, щоб наразі побачити її та Генрієтту.

Їй довелося відкласти свою розмову з леді Рассел. Усі троє на кілька хвилин завітали на Ріверз-стрит, і Енн, запевняючи себе, що задуману розповідь можна відкласти на якийсь час, поспішила до «Вайт-Гарт», щоб знову побачити супутників і друзів минулої осені, з усією щирою приязністю, на яку було багато причин.

Там вони застали тільки місіс Мазгроув і її дочку; обидві влаштували Енн найтеплішу зустріч. Генрієтта була в тому стані нещодавно здобутого щастя, яке наповнювало її цікавістю до всіх, хто й раніше не був їй байдужим; а ніжність місіс Мазгроув була заснована на вдячності за неоціненну допомогу в біді. Енн насолоджувалася сердечністю й щирістю, яких їй так бракувало в домашньому колі. Її благали проводити з ними весь вільний час, бувати в них кожного дня, цілий день, і нарікали членом родини; вона ж відповідала їм своєю звичайною привітністю і, коли Чарлз пішов, вислухала розповідь місіс Мазгроув про Луїзу, Генрієттину — про неї саму, давала поради, які належить давати в таких випадках, рекомендувала крамниці, а тим часом допомагала й Мері — поправляла їй стрічки, перевіряла рахунки, шукала ключі, розбирала дрібнички, намагалася її запевнити, що ніхто не бажає їй зла, — словом, виконувала всі її бажання, які Мері, уважно дивлячись у вікно, що виходило на павільйон мінеральних вод, іще встигала висловити.

Усі знали, що ранок буде метушливим. Сцена дії безперестанку змінювалась. Несли листа, а через п'ять хвилин уже несли пакета; Енн і півгодини не провела в просторій їдальні, а в ній уже ледь не напхом натовпилося гостей; місіс Мазгроув обсіли статечні бабусі, а Чарлз повернувся в супроводі капітана Гарвіла й капітана Вентворта. Поява останнього, втім, лише на хвилину її здивувала. Вона не могла не здогадуватися, що приїзд спільних друзів неодмінно зведе їх разом. Під час їхньої останньої зустрічі відбулася важлива подія — Енн зрозуміла його почуття; і ця зустріч залишила в ній прекрасний спомин. Але з його обличчя вона здогадалася, що нещаслива помилка, яка змусила його тоді так поспішно покинути концертну залу, усе ще ним володіла. Він, здавалось, не наважувався наблизитися до неї й розпочати бесіду.

Вона намагалася не втрачати самовладання і покластися на природний перебіг подій. Вона говорила до себе: «Якщо ми обоє кохаємо, наші серця відгукнуться одне до одного. Ми не маленькі діти, щоб дати себе захопити безглуздим образам, дозволити химерному випадку ввести себе в оману, примхливо грати з власним щастям». Але вже за кілька хвилин вона зрозуміла, що, перебуваючи разом, за нинішніх обставин їм не уникнути забаганок лукавого випадку; і цей випадок виявився якнайшкідливішим.