Джейн Остін - Доводи розсудку

— Я знаю. Я дуже добре все це знаю, але…

— Повірте, місіс Сміт, від такого джерела навряд чи можна почерпнути відомості, яким варто довіряти. Факти й думки, які узнаєш далеко не з перших джерел, перекручуються то нерозумом однієї особи, то необізнаністю іншої, і в них небагато залишається від істини.

— Дайте ж мені сказати! Ви самі будете судити, чи є мої відомості вірогідними, коли я розповім про подробиці, які ви самі наразі можете підтвердити чи заперечити. Ніхто й не каже, що ви були найпершою причиною його примирення з вашим батьком. Він дійсно побачив вас ще до того, як приїхав до Бата, і ви йому дуже сподобались, але він тоді ще не знав, хто ви. Принаймні так каже оповідач. Чи це правда? Чи він бачив вас минулого літа чи осені «десь на заході», кажучи його словами, ще не знаючи, що це були ви?

— Так, бачив. Поки що все вірно. У Лаймі. Мені тоді трапилося бути в Лаймі.

— Ну так от, — з тріумфуванням продовжувала місіс Сміт. — Віддайте ж належне моїй подрузі: перша частина її розповіді підтвердилась. Отже, він побачив вас у Лаймі, і ви йому так сподобалися, що він був вельми щасливим знову зустріти вас на Кемден-плейс, уже як міс Енн Елліот, і з тієї хвилини, без сумніву, в нього з'явилася ще одна причина там бувати. Але раніше була інша причина, про яку я вам зараз і розповім. Якщо в моїй розповіді вам щось здасться невірним чи неправдоподібним, зупиніть мене. За моїми відомостями, подруга вашої сестри, дама, яка живе нині з вами та про яку ви мені якось згадували, приїхала до Бата з міс Елліот і сером Волтером ще у вересні (тобто коли вони самі вперше тут з'явились); вона й дотепер живе з ними; це розумна, вкрадлива жінка, гарна на вроду, бідна й уміє увійти в довіру, її становище й поведінка наводять усіх знайомих сера Волтера на думку, що вона вирішила стати леді Елліот, і всіх дивує, що міс Елліот не помічає небезпеки.

Тут місіс Сміт помовчала хвилинку, але Енн було нічого сказати, і вона продовжувала:

— Так здавалось усім, хто знав вашу родину, ще до того, як ви приїхали; і полковник Волліз достатньо часто бачився з вашим батьком, аби це помітити, хоч він тоді й не відвідував їх на Кемден-плейс; але з поваги до містера Елліота він стежив за тим, що відбувалось у вашій родині, і, коли містер Елліот приїхав до Бата за кілька днів до Різдва, полковник Волліз розповів йому, про що все завзятіше твердять люди і що він сам думає з цього приводу. Тут я хочу звернути увагу, що на той час думка містера Елліота про звання баронета вельми змінилася. Тепер він зовсім по-іншому дивиться на все, що стосується споріднення. Давно вже маючи куди більше грошей, ніж він був би спроможний витратити, щоб задовольнити свою жадібність і всі свої примхи, він поступово навчився пов'язувати своє щастя з титулом, який має успадкувати. Мені так здавалося ще до припинення нашого знайомства, а тепер я в цьому твердо впевнена. Він не може примиритися з думкою, що так і не стане сером Вільямом. А тому ви й самі можете здогадатися, що новина, повідомлена йому другом, його не порадувала, і можете собі уявити, що було далі: він вирішив якомога скоріше поїхати до Бата, затриматися там на деякий час, поновити зупинене знайомство й налагодити такі взаємини з родиною, які дозволили б йому переконатися в розмірах небезпеки, і, якщо вона опиниться великою, розладнати плани цієї особи. Обоє друзів вирішили, що це єдиний вихід, і полковник Волліз обіцяв допомагати другові всім, чим він тільки зможе. Він збирався відрекомендуватись, і місіс Волліз збиралася відрекомендуватись, і всі збиралися відрекомендуватись. Згідно з цим планом, містер Елліот повернувся; просив пробачення; його пробачили, як ви знаєте, і знову прийняли до сімейного кола. Він рішуче заповзявся спостерігати за сером Волтером і місіс Клей, і до вашого приїзду до Бата це було його єдиною метою. Він не упускав жодної нагоди бувати разом з ними, заступав їм дорогу, з'являвся несподівано; а втім, докладно розповідати немає потреби. Ви можете уявити, на що здатна спритна людина, та й самі можете згадати, як він поводився.

— Так, — сказала Енн, — ви не розповіли нічого, про що я не знала або не здогадувалась. Дізнаватись про чиюсь підступність завжди огидно. Хитрування себелюбності й двоєдушності не можуть не викликати відразу, але я не почула нічого, що б мене здивувало. Я знаю тих, хто був би вражений, побачивши містера Елліота з такого боку, кому було б важко в усе це повірити, але сама я завжди щось підозрювала. Мені завжди здавалося, що за його вчинками ховаються якісь таємні причини. Мені хотілось би знати його теперішню думку про ймовірність події, якої він так боявся. Чи він вважає, що небезпека зменшилась?