Джейн Остін - Доводи розсудку

Вона бажала йому тільки добра. Незважаючи на шкоду, якої їй завдала його уважність, вона відчувала до нього вдячність і пошану, і, мабуть, жаль. Її весь час обсідали думки про дивні обставини першого їхнього знайомства, про права, які, здавалося, давало йому споріднення й давали почуття та давні наміри. Усе це разом було незвичайним: утішним і водночас болісним. Їй було дуже його шкода. Що б вона відчувала, якби на горизонті не було капітана Вентворта, сказати важко, бо капітан Вентворт був на горизонті; і, хоч би що було далі, її серце назавжди належало йому. Їхній союз, на її думку, не більше відвернув би її від усіх інших залицяльників, ніж навіть розлука навіки.

Ніхто ще не проносив вулицями Бата таких високих роздумів про віддане кохання й непохитну вірність, як ті, з якими Енн ішла від Кемден-плейс до Вестгейт Білдінгс. Вони мало не розчищали їй шлях і мало не наповнювали повітря ніжним ароматом.

Енн не мала сумніву, що місіс Сміт прийме її з усією люб'язністю, але цього ранку її подруга була їй така вдячна, нібито й не чекала, хоча вони домовилися про візит.

Від неї негайно зажадали звіту про концерт; і вона з такою радістю його згадувала, що розповідала з задоволенням, і її обличчя сяяло. Усе, що могла розповісти, вона розповідала охоче, але, хоч і була там, могла розповісти мало й не задовольнила місіс Сміт, яка вже одержала від швейцара й пралі куди більш докладний звіт про хід і успіх концерту й тепер марно намагалася дізнатись про деякі подробиці щодо публіки. Місіс Сміт знала на ім'я всіх багатих і славетних мешканців Бата.

— Отже, і маленькі Дьюронди були, — казала вона, — слухали музику розкривши роти, мов неоперені горобенята, які чекають корму. Вони не пропускають жодного концерту.

— Так. Я їх не бачила, але містер Елліот казав, що вони були.

— А чи були там Ібботсони? Такі дві модні зараз красуні з високим офіцером-ірландцем, який, кажуть, збирається посвататись до однієї з них?

— Не знаю. Гадаю, їх не було.

— А стара леді Мері Маклін? Хоча про неї я могла б і не питати. Вона, я знаю, на всіх концертах буває, і важко її не помітити. Стара ж була, певно, близько від вас. Якщо ви пішли разом з леді Делрімпл, то, звичайно, сиділи на кращих місцях, біля самого оркестру.

— Ні. Я цього дуже боялася. Це було б мені неприємно з усіх поглядів. Але, на щастя, леді Делрімпл завжди сідає трохи далі; і ми сиділи на дуже гарних місцях, тобто нам усе було добре чути. Але я б не казала, що бачила все так само добре.

— О, ви бачили достатньо, щоб вам сподобалось. Я вас розумію. Іноді навіть у галасливому натовпі насолоджуєшся тихими домашніми веселощами. Ви прийшли зі своєю великою компанією, і що вам було до інших?

— І все ж таки мені б не завадило більше дивитися на всі боки, — сказала Енн і відразу ж згадала, що вона дивилася на всі боки доволі, але не завжди з достатнім успіхом.

— Ні, ні, чи до того вам було. Можете не казати, що ви приємно провели вечір. Бачу це по ваших очах. Я дуже добре бачу, як ви провели вечір: весь час слухали те, що були раді почути. У перервах між піснями вас розважали бесідою.

Енн злегка всміхнулась і сказала:

— І ви це бачите по моїх очах?

— Так, бачу. Вираз вашого обличчя ясно каже мені про те, що вчора ввечері ви були в товаристві того, хто вам приємніший за всіх у світі, хто вам зараз важливіший за все людство.

Щоки Енн почервоніли. Вона не знала, що сказати.

— А якщо так, — продовжувала місіс Сміт, трошки помовчавши, — ви, сподіваюсь, повірите, що я ціную вашу доброту, бачучи вас сьогодні в себе. Справді, ви дуже добрі, що прийшли до мене, хоча у вас є можливість куди приємніше провести час.

Енн не чула її слів. Здивована й збентежена проникливістю подруги, вона гадала, як могла місіс Сміт дізнатися про капітана Вентворта.

— Скажіть, — знову помовчавши, запитала місіс Сміт, — чи знає містер Елліот про ваше знайомство зі мною? Чи він знає, що я в Баті?

— Містер Елліот? — повторила Енн, здивовано дивлячись на неї. Наступної хвилини вона вже зрозуміла свою помилку. І, відразу отямившись, запитала вже більш спокійним голосом:

— А ви знайомі з містером Елліотом?

— Я була з ним близько знайома, — без усмішки відповіла місіс Сміт. — Тепер наше знайомство обірвалося. Ми дуже довго не бачилися.

— А я й не знала. Ви мені про це ніколи не казали. Якби я знала, я б із приємністю з ним про вас поговорила.

— Правду кажучи, — знову заговорила місіс Сміт уже зі своєю звичайною веселістю, — я хочу, щоб ви мали цю приємність. Хочу, щоб ви поговорили про мене з містером Елліотом. Мені треба, щоб ви використали свій вплив на нього. Він міг би стати мені в пригоді. Будьте такі ласкаві, люба міс Елліот, закиньте про мене слівце, адже він вам не відмовить.