Гі де Мопассан - Любий друг (Збірник)

А воза все не врихтовано, та й дівчата не спускалися наниз. Нагорі ж чути було голосний регіт, борюкання, зойки та плескання в долоні. Доки господиня ходила до стайні, щоб подивитись, чи вже запряжено, мадам, зрештою, пішла нагору.

Ріве, геть п’яний і напівроздягнений, намагався, але все марне, заволодіти Розою, а та мало не помирала з реготу. Дві Помпи, обурені такою поведінкою після церковної ранішньої церемонії, тримали йому руки і пробували його втихомирити; але Рафаела і Фернанда, звиваючись від сміху, піддрочували п’яного, стоячи осторонь, і верещали після кожної його невдалої спроби. Розлютований, з почервонілим обличчям, весь розпатланий, силкуючись надмірним зусиллям видертися від двох жінок, що за нього вчепилися, Ріве смикав Розу за спідницю і лопотів:

— Га, шлюхо, ти не хочеш?

Мадам, обурена, ринула наперед, ухопила брата за плечі і так мотнула ним, що він грюкнувся об стіну.

За хвилину потім чути було, як він надворі помпував воду собі на голову, а як під’їхав возом, то вже зовсім прочумався.

Посідали вони на возі, як і вчора, і конячина знову побігла труським бадьорим трюхом.

Веселість, затамована під час обіду, вирвалася на палкому сонці. Дівчат тепер бавили вже штовхани гарби, і вони самі підштовхували сусідські стільці, регочучи щохвилини, так-бо їх усіх ще розвеселили невдалі спроби Ріве.

Сліпуче світло заливало поля, світло, що від нього миготить в очах; колеса здіймали два стовпи куряви, яка ще довго вилася позад гарби над шляхом.

Аж ось Фернанда, аматорка музики, упрохала Розу заспівати, і та задиристо почала пісню про «Товстого кюре з Медона». Мадам її зразу зупинила, вважаючи, що ця пісня непристойна до такого дня. І додала:

— Вже краще швидше заспівай нам щось із Беранже.

Роза, повагавшись та трохи помовчавши, зупинилася на пісеньці « Бабуня » і затягла зіпсутим голосом:

І хор дівчат, а мадам сама ним диригувала, підхопив:

— От так-так! — заявив Ріве, що його спів розпалив; а Роза вже вела далі:

Усі разом загорлали приспів; а Ріве тупав ногою по голоблі, вибивав такт віжкою по крупові білої конячини, а та й собі, наче й її захопив жвавий ритм, нум галопом, та галопом, як буря, аж повалила в гарбі всіх дам на купу.

Вони позводились, регочучи наче божевільні! Пісня голосно лунала в полі під ясним небом, помежи стиглими житами разом з шаленим бігом малої конячини, що з кожним гуртовим приспівом підхоплювала і перла скачки добру сотню метрів, на велику втіху мандрівниць.

То там, то там якийсь робітник, що колов каміння при дорозі, підводився і розглядав крізь свою дротяну маску цю навісну та верескливу гарбу, що мчала серед куряви.

Як позлазили біля вокзалу, тесля розчулився:

— От жаль, що ви їдете, а то ловко б ще погулялося!

Мадам йому розважливо відповіла:

— Все у свій час, не можна ж весь час бавитися.

Ріве нараз сяйнуло:

— А знаєте що? — промовив він. — Я приїду до вас у Фекан на той місяць.

І подивився лукаво на Розу, а очі йому пожадливо блищали.

— Треба бути статечним, — завершила мадам, — приїзди, як хочеш, та у нас не можна робити жодних дурниць.

Він на це нічого не відповів, а як стало чути гудок паровика, то негайно зачав зо всіма цілуватися. Коли черга дійшла до Рози, він намагався цмокнути її в уста, але та, сміючись крізь стиснені губи, випорсала щоразу набік. Він тримав її у своїх обіймах, але не міг осягти мети; йому-бо заважала величезна пуга, яка залишилася в його руці і метлялася за спиною дівчині.

— На Руан — до вагонів! — гукнув кондуктор, і вони зайняли місця.

Залунав різкий посвист; його повторив могутній гудок потяга, котрий шумно пустив перший струмок пари, а колеса з видимою натугою зачали потроху крутитися.

Ріве, вискочивши з вокзалу, добіг до бар’єра, щоб ще раз побачити Розу; коли ж вагон, повнісінький того живого краму, проходив повз нього, — він, вихльоскуючи батогом та витанцьовуючи, співав на все горло:

А потім дивився услід білій хусточці, що нею вимахували здаля.