— Так, моя люба, я прийшла; я у вас пробула вже так довго, що деінде вже довелося б і вибачатися, але справа полягає в тому, що я чекаю на свого володаря і повелителя. Він обіцяв приєднатися до мене тут і заодно засвідчити вам свою повагу.
— Як?! Містер Елтон зробить ласку і зайде до нас? Оце так приємність! Із його боку це буде надзвичайно люб'язна послуга, бо, наскільки мені відомо, чоловіки не люблять вранішніх візитів, а містер Елтон — людина надзвичайно зайнята.
— Це дійсно так, даю вам слово, міс Бейтс. Він дійсно зайнятий із ранку до ночі. До нього без кінця приходять люди то з однією справою, то з іншою. Мирові судді, парафіяльні піклувальники, церковні старости — і всі хочуть із ним порадитися. Схоже, що без нього вони і кроку не здатні ступити. «Слухайте, містере Е., — бувало, кажу я, — добре, що мене хоч не чіпають. Не знаю, що сталося б із моїм малюванням і музикуванням, якби я мала навіть наполовину менше відвідувачів». Тут і так ситуація не надто добра, бо я непростимо полишила і те, і друге. Десь уже два тижні не зіграла жодного такту. Однак він неодмінно з'явиться, запевняю вас, спеціально прийде, щоб зробити вам приємність. — І, прикривши рота рукою, щоб не почула Емма, додала: — Це ж буде вітальний візит. А як же інакше!
Міс Бейтс озирнулася довкола, не тямлячи себе від щастя…
— Він пообіцяв мені прийти, як тільки звільниться від Найтлі, але вони там зачинились і дуже серйозно обговорюють якесь питання. Ви ж знаєте, що містер Е. — права рука в Найтлі.
Емма ледве стримала посмішку і лише мовила:
— Містер Елтон подався до Донвелла пішки? А то він весь змокріє від жари.
— Та ні. Йдеться про чергове зібрання у «Крауні». Там будуть також Вестон і Коул, але завжди згадують лише тих, хто відіграє головну роль. Наскільки мені відомо, всім керують містер Е. і Найтлі.
— А ви, бува, не переплутали дні? — спитала Емма. — Я майже впевнена, що зібрання в «Крауні» відбудеться не раніше завтрашнього дня. Вчора в Гартфілді був містер Найтлі і згадував про це зібрання як таке, що призначене на суботу.
— Та ні ж бо! Це зібрання точно має відбутися сьогодні, — почулася різка відповідь, яка мала засвідчити неможливість будь-якої помилки з боку місіс Елтон. — Я переконана, що це найбільш заморочлива парафія з усіх. У Кленовому Гаю не траплялося нічого подібного.
— Але ж тамтешня парафія невелика, — сказала Джейн.
— Взагалі-то, моя люба, я не знаю, бо жодного разу не чула, щоб про це говорили.
— Але це видно з того, що там дуже маленька школа, котра, як ви колись казали, перебуває під опікою вашої сестри та місіс Бреґґ; це єдина школа, і навчається там лише двадцять п'ять дітей.
— Яка ж ви розумниця, бігме! І ви маєте таку гарну пам'ять! Дійсно, Джейн, із нас з вами вийшла б ідеальна особистість, якби нас можна було поєднати в одне ціле. Моя енергійність і ваша розважливість породили б бездоганність. Я, звичайно, зовсім не натякаю, що, може, дехто вже і не вважає вас бездоганною… Але тихо! Будь ласка, ані слова більше!
Та це попередження виявилося марним, бо Джейн хотіла мовити слово не місіс Елтон, а міс Вудхаус, і остання виразно це бачила. Бажання відзначити її увагою, як того вимагали правила пристойності, було очевидним, хоча справа часто обмежувалася лише поглядами.
Нарешті з'явився містер Елтон. Його дама привітала свою половину з притаманною їй запальною жвавістю.
— Це просто прекрасно з вашого боку, шановний добродію: самі прислали мене сюди, я сиджу собі тут і набридаю своїм друзям, доки ви не зволите прийти! Але ви знаєте, з яким слухняним створінням ви маєте справу. Ви знаєте, що я не рушу з місця, доки не з'явиться мій володар і повелитель. От сиджу тут цілу годину і показую цим молодим дамам приклад правдивої подружньої покірності, бо хто знає — може, вона скоро знадобиться?
Містер Елтон був такий стомлений і так потерпав від спеки, що його почуття гумору щезло кудись безслідно. Свою повагу до інших дам він засвідчити якось спромігся, але відразу ж почав лементувати з приводу спеки, що так його змучила, і прогулянки, що виявилася марною.
— Коли я дістався Донвелла, — сказав він, — то ніде не зміг знайти Найтлі. Що за дивина така! Нічого не розумію! І це після того, як я сьогодні вранці надіслав йому записку, а він у відповідь сповістив мене, що неодмінно буде вдома до першої години.
— Донвелл?! — скрикнула його дружина. — Мій любий містере Е., хіба ви були в Донвеллі? Ви, певно мали на увазі «Краун»; ви йдете із зібрання в «Крауні».
Читать дальше