Джейн Остін - Емма

Незважаючи на своє роздратування, Емма не могла не відчувати сміховинність ситуації, бо вона мала по відношенню до Гаррієт виконати такий же неприємний і делікатний обов'язок, який місіс Вестон тільки-но виконала по відношенню до неї. Відомості, що з таким збентеженням повідомили їй, вона мала тепер повідомити іншій. Її серце затріпотіло, коли вона почула голос Гаррієт і її кроки; отак, подумалось їй, почувалася, мабуть, і сердешна місіс Вестон у Рендоллзі, зачувши її кроки. От якби ще й результат оголошення таємниці був таким самим! На жаль, на це не могло бути ніяких сподівань.

— Ну як вам остання новина, міс Вудхаус? — вигукнула Гаррієт, майже вбігши у кімнату. — Хто б міг подумати?

— Про які новини ти говориш? — відповіла Емма, нездатна з вигляду чи голосу здогадатися, чи Гаррієт дійсно щось уже прочула.

— Про Джейн Ферфакс. Чи ви чули коли-небудь таку дивину? Ой, не бійтеся поділитися цим зі мною, бо містер Вестон сам мені про це розповів. Я тільки-но його зустріла. Він сказав, що це має бути великою таємницею; тож я подумала, що не скажу про це нікому, крім вас, та він сказав, що ви вже знаєте.

— Про що розповів тобі містер Вестон? — спитала Емма, все іще почуваючись спантеличеною.

— Ой! Він розповів мені все: про те, що Джейн Ферфакс і містер Френк Черчілль мають побратись і що вони тривалий час були таємно заручені одне з одним. Все це так дивно!

Все це справді було дуже дивно. Поведінка Гаррієт була настільки дивною, що Емма відмовлялася зрозуміти її. Схоже, що в неї абсолютно помінявся характер. Здається, що це відкриття не викликало в неї ані збентеження, ані розчарування, ані якоїсь стурбованості. Емма дивилася на неї, втративши дар мови.

— Ви могли собі уявити, — вигукнула Гаррієт, — що він її кохає? Ну ви, може, й змогли б. Ви — змогли б, — спалахнувши рум'янцем, — бо здатні бачити душу іншої людини, але навряд чи хтось інший міг би…

— Даю слово, — відповіла Емма, — що я починаю сумніватись у наявності в мене такого таланту. Ти серйозно питаєш мене, чи не припускала я, що він кохає іншу, коли водночас я обережно — якщо не відверто — заохочувала тебе дати волю власним почуттям? До останньої години я не мала ані найменшої гадки про те, що містер Френк Черчілль має якесь відношення до Джейн Ферфакс взагалі. Можеш не сумніватися, що коли б я мала якісь підозри, то неодмінно тебе попередила б належним чином.

— Мене?! — здивовано скрикнула Гаррієт і почервоніла. — А навіщо вам треба було попереджати мене? Невже ви думаєте, що мене якоюсь мірою цікавить містер Френк Черчілль?

— Я в захопленні від того, що ти розмовляєш про це з такою байдужістю, — відповіла Емма і всміхнулася. — Але ж ти не будеш заперечувати, що був час — і не так давно, — коли ти давала мені всі підстави гадати, що він-таки цікавить тебе?

— Хто, він?! Та ніколи! Люба міс Вудхаус, — засмучено відвертаючись, — як ви могли так помилитися в мені?

— Гаррієт! — скрикнула Емма після секундної паузи. — Про що ти говориш? Боже праведний! Що ти маєш на увазі? Я — і помилилася в тобі?! Значить, у такому разі я маю припустити, що?…

Далі говорити вона була просто не в змозі. Утративши дар мови, Емма присіла, з острахом чекаючи на відповідь Гаррієт.

Гаррієт, що стояла, відвернувшись, трохи віддалік, спочатку не сказала нічого. А коли заговорила, то голос її був так само схвильований, як і в Емми.

— А я й не думала, — почала вона, — що ви неправильно мене зрозумієте! Я пам'ятаю, що ми домовилися ніколи не називати його по імені, але враховуючи, що він є настільки кращим — безмежно кращим — за інших, я й гадки не мала, що можна було мати на увазі когось іще. І до чого тут містер Френк Черчілль! Та в компанії ніхто б на нього й не поглянув. Сподіваюсь, я маю кращий смак, ніж думати про містера Френка Черчілля, який поруч із ним виглядає просто жалюгідно. Узагалі дивно, що ви могли так помилитися! Але ж якби ви не поставилися схвально і майже заохочувально до мого почуття, то я б і думати про нього боялася, вважаючи це надмірним нахабством зі свого боку. Якби ви з самого початку не сказали мені, що трапляються й дивовижніші речі, що бували й більш нерівні шлюби, — саме так ви і сказали, — то я б не посміла дати волю своїм почуттям, я б не зважила це за можливе. Але якщо навіть ви, хто знав його так довго…

— Гаррієт! — скрикнула Емма, рішуче беручи себе в руки. — Давай усе з'ясуємо, щоб не робити помилок надалі. Ти маєш на увазі… містера Найтлі?