Джейн Остін - Емма

— Незручність великої відстані до Енскума, — сказав містер Вестон, — полягає в тому, що останнім часом місіс Черчілль, як ми це розуміємо, тижнями була не в змозі самотужки підвестися з дивана. Як писав Френк у своєму останньому листі, вона скаржилася, що не має достатньо сил вийти до оранжереї без його і містера Черчілля допомоги — вони підтримували її під обидві руки! Це, звичайно ж, свідчить про значний занепад сил — але раптом тепер їй так кортить швидше потрапити до міста, що вона має намір спати в дорозі лише дві ночі. Про це і йдеться в листі Френка. Погодьтеся, місіс Елтон, такі тендітні створіння, як жінки, влаштовані якось по-чудернацькому, чи не так?

– І не збираюся я з вами погоджуватися! Скажу прямо, я завжди стаю на бік моєї статі. Попереджаю вас: у моїй особі ви матимете надзвичайно впертого супротивника. Я завжди захищаю жінок, і, запевняю вас, коли б ви знали, як Селіна ставиться до ночівлі в заїжджому дворі, то ви б не здивувалися, чому місіс Черчілль так несамовито прагне уникнути таких ночівель. Селіна каже, що для неї це просто жах, і частково її прискіпливість передалася мені. Вона завжди подорожує з власними простирадлами — чудовий застережний захід. Місіс Черчілль чинить так само?

— Запевняю вас, місіс Черчілль завжди чинить так, як годиться аристократці. Місіс Черчілль не поступиться жодній жінці…

Місіс Елтон жваво його перепинила:

— О, містере Вестон, ви можете невірно мене зрозуміти. Селіна — не аристократка, кажу вам. Не обманюйтесь у цьому.

— А хіба ні? Тоді вона — не зразок для місіс Черчілль, бо місіс Черчілль — аристократка, якої світ не бачив.

Тут місіс Елтон замислилась: а чи не переборщила вона, бува, так енергійно заперечуючи аристократичність своєї сестри? Аж ніяк не їй було вирішувати, може Селіна вважатись аристократкою чи ні; можливо, подібна претензія відгонила фальшю, і тому вона вже почала подумувати, як би найліпшим чином викрутитись із цієї ситуації, коли містер Вестон продовжив:

— Як ви самі можете здогадатися, місіс Черчілль не користується моєю великою прихильністю — але це суворо між нами. Та вона дуже любить Френка, і тому я не можу говорити про неї погано. Крім того, нині вона нездужає; але вона завжди нездужала, якщо вірити її власним словам. Я не кожному про це кажу, місіс Елтон, але я не надто вірю в оті болячки місіс Черчілль.

— Якщо вона дійсно хвора, то чому б їй не поїхати до Бата, містере Вестон? Або до Кліфтона?

— Вона вбила собі в голову, що в Енскумі для неї занадто холодно. Насправді ж мені здається, що Енскум їй просто обрид. На цей час вона прожила там довше, ніж будь-де, тому починає подумувати про переміну. Енскум — усамітнене і глухе місце. Мальовниче, але надто усамітнене.

— Авжеж — схоже на Кленовий Гай. Мабуть, жоден маєток не розташований так далеко від шляху, як Кленовий Гай. А навкруги — скільки лісонасаджень! Таке враження, що ти відгороджена від усього, — повна ізоляція. Вірогідно, місіс Черчілль не має такого здоров'я чи такої вдачі, як Селіна, щоб отримувати задоволення від усамітнення. Чи, може, їй бракує внутрішніх можливостей, аби бути придатною для сільського життя? Я завжди кажу, що жінці важливо мати якомога більше внутрішніх ресурсів, тож я вдячна долі, що маю їх достатньо для того, щоби бути незалежною від суспільства.

— Френк приїздив сюди на два тижні в лютому.

— Так, я пам'ятаю, мені про це говорили. Коли він приїде знову, то виявить, що в гайберійському товаристві сталося поповнення — звичайно ж, якщо я можу назвати себе поповненням. Але скоріш за все він узагалі не чув про існування такого створіння, як я.

Це було надто прозорим заохоченням до компліменту, щоб його проігнорувати, тож містер Вестон із граціозною готовністю відразу ж вигукнув:

— Моя прекрасна пані! Тільки ви й могли уявити собі неможливе. Не чув про вас?! Та, здається, що останнім часом у листах місіс Вестон, мабуть, лише про місіс Елтон і йшлося!

Свій обов'язок він виконав, тож із повним правом міг повернутися до свого сина.

— Коли Френк поїхав од нас, — продовжив містер Вестон, — то ми не знали напевне, коли знову матимемо змогу його побачити, і від цього сьогоднішня новина стає вдвічі бажанішою. Це було цілковитою несподіванкою. Взагалі-то я завжди був переконаний, що він сюди повернеться, бо знав — коли-небудь слушна нагода обов'язково трапиться, але мені ніхто не йняв віри. Він та місіс Вестон були засмучені страшенно. «Як же він зможе вирватись? І як знати — коли дядько та тітка знову зможуть його відпустити» — і все в такому дусі. Я завжди вірив, що виникне сприятлива ситуація, і вона-таки виникла, як бачите. Я вже помітив, місіс Елтон, що коли одного місяця справи йдуть погано, то наступного вони обов'язково підуть краще.