Борис Грінченко - Сонячний промінь

Отож із-під того величезного каміння десь узялась вода та й витікала чистою, погожою та холодною течією. Хтось змурував з каміння цямриння над тією криничкою, ще й накрив її зверху плескатими камінюками. Над криничкою вистромилася з скелі одна каменюка - хтось поставив на їй образа. Образ був давній, і тепер на йому не було й знати малювання, але Марко знав, що, невважаючи на се, щороку на зелені святки дівчата приходять уранці сюди квітчати сього образа і скелю над криничкою, а тоді вже йдуть до церкви.

Марко любив тут сидіти. Од усього цього місця віпло дикою могутньою красою. Tpoxи одступивши від скелі, починався гайок, і верховіття найвищих дерев було далеко нижче від скелі. Марко любив іноді здиратися збоку на скелю і сидіти там довго, дивлячись, як над ним сяє ясне блакитне небо, а під ногами хвилюється зелене верховіття дерев. Але тепер він не пішов туди, а зостався сидіти тут, коло криниці. З одного боку в його була кам'яна стіна, з другого - зелена стіна з дерев. Сіре, важке, нерухоме каміння та зелений, тремтячий та хисткий лист.

Марко сидів замислений і думав довго, як зненацька почув коло себе ходу. Він озирнувсь і стрівся з Катериною.

- А! Й ви любите скелю! - промовила вона, трохи почервонівши з несподіванки.

- Люблю, навіть дуже,- відмовив Марко.

- Якби скелі тут не було, то наша Радьківка ні на що не здатна була б,- сказала дівчина.- Я часто сидю тут, роблю що-небудь.

- То оце я тепер вам на перешкоді стаю? - спитався Марко, лагодячися йти.

- Анітрохи! - відмовила дівчина.- Я завсігди тут сиділа і сидітиму ще часто, а ви поїдете і не бачитимете більше скелі. Тож я вам повинна була б поступитись, а не ви мені. Але ж, здається, ми зможемо погодитися і не вигонячи один одного: місця багато.

Вона сіла на каміння і положила на коліна до себе книжку, що принесла була читати. Марко стояв трохи оддалік, зіпершись на скелю.

Запевне, якби пані Городинська почула і побачила це, то вона дуже злякалась би - не якої небезпечності, а того, що її дочка може так поводитися з паничем, на самоті розмовляти з ним. Але Маркові дуже подобалось, що Катерина, перейнявши дечого багато від матері, не перейняла цього і так саме просто й сміливо поводилася з паничами, як і з паннами.

Якусь хвилину обоє мовчали. Нарешті Катерина озвалась:

- Це місце навіває багато думок.

- Eгe! - згодився Марко.- От, наприклад, недавнечко я рівняв сю скелю до листу.

- І...?

- І мені здавалося, що сіре непорушне каміння - то емблема довічності, незмінності; а се зелене, хистке, тремтяче листя - емблема дочасності та мінливості.

Дівчина глянула на скелю, глянула на листя і сказала:

- Я з цим згоджуюсь. А ось іще я вам скажу: я часто тут читаю і зауважила, що не кожну книжку можу я під цією скелею читати.

- Чому?

- Тут я можу читати тільки ті книжки, що враження від їх на мене ладнає з враженням од цієї дикої краси, а інші - ні. Я колись читала тут «Страшну помсту» Гоголеву - ота припадає до цієї скелі. А «Мертвих душ» я не могла б тут читати.

- Ви любите Гоголя?

- Чому ні? Я всю російську літературу люблю, опріче нових.

- А які у вас нові?

- А ті, де мужик описується,- нічого цікавого нема!

- А скажіть, будьте ласкаві, ви читали Некрасова?

- Не подобається мені.

- А Діккенса [10] Діккенс Чарльз (1812-1870) - англійський письменник. читали?

- Дещо... не згадаю навіть... щось дрібненьке.

- Ось я радив би вам прочитати з його хоч дещо. Прочитайте спершу його «Давида Копперфільда», а тоді «Новорічні дзвони».

- Добре! Прочитаю. Завтра брат їде на день до міста, я приручу йому здобути те, що ви кажете.

- Запевне ви добре читаете по-французькому?

Катерина кивнула головою.

- Прочитайте Віктора Гюго. [11] Гюго Віктор Марі (1802-1885) - французький письменник.

- Ми в гімназії вчили якісь вірші з Віктора Гюго,- вони мені не сподобались.

А ви прочитайте «Les miserables», «Дев'яносто третій рік», «Останні дні присудженого до смерті», «Клод Ге», «Історія одного злочинства», «Les chatiments» [12] Названо французькою мовою твори В. Гюго - «Знедолені», «Відплата». - тоді, може, він вам і сподобається.

- Добре! Послухаюсь! І це приручу братові,- сказала Катерина і потім, осміхаючись, додала: - Але що ж се ви радите мені читати англійців та французів і не радите свого Шевченка?

- Бо думаю, що ви й самі колись його прочитаєте,- відказав поважно Марко.- А він і не мій тільки, а так саме й ваш, тільки ви цураєтесь його.

- Не знаю, чи прочитаю я коли Шевченка, мабуть, ні! - сказала Катерина, глянувши на Марка весело своїми блискучими очима.- Бо мужицькою мовою не може бути літератури.