Джейн Остін - Нортенгерське абатство

У розмові вони звернулися до тем, вільне обговорювання яких якнайкраще сприяє раптовому виникненню близької дружби між двома юними дамами, — таким, як убрання, бали, флірт і людські дивацтва. Міс Торп, однак, будучи на чотири роки старшою за міс Морланд і, отже, більш обізнаною, при обговорюванні цих тем мала істотні переваги. Вона могла порівняти бали в Баті з балами в Танбриджі, батську моду — з лондонською, могла пояснити новій подрузі, яку мають вагу зі смаком дібрані прикраси, здогадатись про флірт між джентльменом і леді, які тільки й того, що всміхнулись одне до одного, і серед густого натовпу помітити якого-небудь дивака. Ці здатності викликали в Кетрін неабияке захоплення, бо сама вона була необізнаною з такими речами. І вона пройнялася такою повагою до подруги, яка могла б завадити їхньому зближенню, коли б не жвавість і невимушеність міс Торп, а також її багаторазові запевнення в тому, як вона рада їхньому знайомству, усе це не розвіяло в Кетрін почуття благоговіння перед нею, зберігши в її серці лише палку симпатію до неї. Вони пройшлися по Галереї півдюжину разів, але для зростаючої взаємної прихильності, яка чимдалі міцніла, цього було недостатньо, і міс Торп, коли вся компанія покинула цей заклад, провела міс Морланд до самих дверей будинку містера Аллена. І там вони розпрощалися після ніжного й тривалого рукостискання, з’ясувавши, на взаємну радість, що завтра ввечері вони зустрінуться в театрі, а вранці будуть молитися в одній церкві. Кетрін одразу ж побігла нагору сходами, щоб подивитися з вікна вітальні, як міс Торп віддалялася, йдучи вулицею. Вона захоплювалася ґраційністю її ходи та елеґантністю її постави й сукні, від усієї душі дякуючи долі за те, що вона послала їй таку подругу.

Місіс Торп була вдовою, і не дуже заможною. Вона була життєрадісною доброзичливою жінкою, поблажливою до дітей. Її старша дочка була вельми гарною на вроду, а молодші, уявляючи себе такими ж красунями, як і їхня сестра, наслідуючи її манери та стиль у одязі, були цілком задоволені своєю долею.

Ця коротка характеристика родини потрібна для того, щоб звільнити читача від довгої й докладної оповіді самої місіс Торп про її колишні поневіряння й злигодні, на яку б забракло трьох чи чотирьох наступних розділів, і тоді довелося б сказати про вади домовласників та слуг і відтворювати з усіма подробицями розмови двадцятилітньої давності.

Того вечора в театрі обмін кивками й усмішками з міс Торп (хоча вони, безперечно, забирали в Кетрін багато часу), не поглинули аж так її уваги, щоб забути пошукати поглядом містера Тілні в усіх ложах, які вона тільки могла осягнути поглядом. Але її старання були марними. Містерові Тілні п’єса була так само не до вподоби, як і Галерея. Вона сподівалась, що наступного дня їй більше пощастить. І коли ранок наступного дня випав напродив чудовий, наче на догоду її бажанню, вона майже не мала в цьому жодного сумніву. Бо погожий недільний день у Баті виганяє з кожного будинку всіх його мешканців, які, прогулюючись, висловлюють знайомим своє захоплення чудовою погодою.

Як тільки богослужіння закінчилося, Торпи й Аллени негайно об’єднались і, перебувши в Галереї рівно стільки часу, скільки було достатньо для того, щоб дійти висновку, що тамтешня тиснява нестерпна та що в ній неможливо побачити хоча б одне шляхетне обличчя, — висновок, якого усі доходять щонеділі протягом усього сезону, — вони заквапилися до Крессента, щоб подихати свіжим повітрям у кращому товаристві. Тут Кетрін та Ізабелла, гуляючи під руку, знову насолоджувалися дружньою задушевною бесідою. Вони розмовляли довго і з великою приємністю. Але надія Кетрін зустріти свого партнера по танцях знову не справдилась. Його не було ніде. Усі спроби його знайти не мали успіху. Він не з’являвся ні на ранкових зборищах гультяїв, ні на вечірніх асамблеях, ні в Верхніх, ні у Нижніх залах, ні на костюмованих балах, ні на звичайних. Уранці він не прогулювався пішки, не їздив верхи, не роз’їжджав у екіпажі. Його імені не було в книзі відвідувачів Галереї-бювета, а більше його ніде було шукати. Він, певно, покинув Бат. Проте він навіть не згадав, що буде тут так недовго. Ця таємничість, яка завжди сприяє героєві роману, створила в уяві Кетрін новий ореол навколо його характеру й поведінки і підсилила її прагнення щось про нього дізнатися. Від Торпів вона не могла ні про що довідатися, бо вони приїхали до Бата лише за два дні до зустрічі з місіс Аллен. Однак, про містера Тілні Кетрін часто й залюбки розмовляла зі своєю чарівною подругою, яка дуже старанно заохочувала її до цих розмов, і, отже, не давала змоги стертися з її пам’яті враженню, яке він на неї справив. Ізабелла була впевнена, що він має бути приємною молодою людиною. І не менше вона була впевнена в тому, що йому не може не подобатися її люба Кетрін і, отже, невдовзі повернеться. Особливо їй подобалося те, що він був священиком, бо вона «вважала своїм обов’язком зізнатися, що дуже прихильно ставиться до цього заняття». Вона вимовила ці слова з чимось подібним до зітхання. Мабуть, Кетрін помилилася, не зробивши спроби дізнатись у Ізабелли про причини цього делікатного виявлення почуттів. Але у тонкощах виявів любові та обов’язків дружби вона була ще недостатньо досвідченою, аби знати, коли слід доброзичливо пожартувати, а коли — домагатися відвертості.