Джейн Остін - Нортенгерське абатство

Хоч якими тривожними були ці роздуми, однак не вони були для Кетрін на першому місці. Існувала думка, більш близька її серцю, більш важлива, більш захоплююча. Те, що подумає, що відчує і як виглядатиме Генрі, коли завтра, повернувшись до Нортенґера, дізнається про її від’їзд, — цим найбільше переймалася Кетрін, саме це не давало їй спокою, то викликаючи роздратування, то даючи розраду. Іноді вона з жахом уявляла собі його байдужу покірність, а іноді відповідала собі на ці питання, з приємною впевненістю уявляючи собі його жаль і обурення. З генералом, звичайно, він не посміє заговорити. Але з Елінор — що він скаже про неї Елінор?

У цьому безперервному чергуванні сумнівів і здогадів, через що вона була неспроможна на чомусь зосередитися, час минав непомітно, і поїздка здалася їй не такою тривалою, як вона очікувала. Неспокійні й надокучливі думки, що заважали їй бачити все навкруги себе відтоді, як позаду залишився Вудстон, заважали їй також спостерігати і за своїм просуванням; і, хоча ніщо по дорозі ні на хвилину не привернуло до себе її уваги, шлях аж ніяк не здався їй нудним. Від нудьги її рятувала також інша причина — вона не чекала з нетерпінням кінця поїздки, бо повернення до Фуллертона за таких обставин навіть після розлуки, що тривала цілих одинадцять тижнів, не обіцяло їй майже ніякого задоволення від зустрічі з тими, кого вона любила понад усе на світі. Що вона зможе розповісти, що не було б принизливим для неї самої і не завдало б її рідним болю? Яка її розповідь не збільшить її власного горя й не розпалить даремного гніву, наслідком якого, певне, буде образа всього сімейства Тілні, не виключаючи й безвинних? Вона ніколи не зможе справедливо охарактеризувати позитивні якості Генрі й Елінор. Вона ставилася до них надто добре, щоб висловити свої почуття. А якщо неприязнь рідних пошириться й на них, якщо через своє уявлення про генерала вони почнуть погано думати і про його дітей, це ранить Кетрін у самісіньке серце.

Перейнята цими думками, вона більше боялась, ніж мріяла побачити добре знайому дзвіницю, яка засвідчила б, що вона перебуває лише за двадцять миль від дому. Покидаючи Нортенґер, вона знала, що їй треба триматися напрямку на Солсбері. Але після першого ж перегону, вибираючи наступні пункти свого просування, їй довелося керуватися порадами станційних доглядачів — такою великою була її необізнаність про дорогу, якою їй належало їхати. Однак усе обійшлося гаразд. Її молодість, хороші манери і щедрість у грошах забезпечили їй належну увагу, що її могла потребувати мандрівниця. І, зупиняючись тільки для того, щоб змінити коней, вона подорожувала майже одинадцять годин без будь-яких пригод і тривог, доки між шостою та сьомою годиною вечора не збагнула, що в’їжджає до Фуллертона.

Героїня, яка повертається наприкінці своїх знегод до рідної домівки в щасливому усвідомленні поновленої репутації і з величністю графині, супроводжувана кількома фаетонами зі шляхетними родичами, а також каретою з четвернею коней і трьома покоївками, є образом, на якому перу його творця приємно зупинитись якомога довше. Така героїня робить честь кінцівці будь-якого роману, і його автор має право розділити з нею славу, що вона її так щедро йому дарує. Але в моєму випадку все виглядає зовсім інакше. Свою героїню я повертаю до рідного порога самотньою і приниженою, а тому не відчуваю втіхи докладно розповідати про її прибуття. Героїня в найманій поштовій кареті завдає такого жалю почуттям романіста, що в нього одразу ж зникає бажання писати в пишному й піднесеному стилі. І тому кучер швидко провезе її через село, минаючи гурти недільних роззяв, і вона одразу ж покине свій екіпаж.

Однак, хоч як Кетрін була засмучена, з’явившись у такий спосіб перед пасторським будиночком, і хоч яке приниження відчуває, розповідаючи про це, її біограф, мешканцям будиночка вона зробила неабияку приємність, яку викликало, по-перше, те, що біля його ґанку зупинилася карета, а, по-друге, що з карети вийшла вона сама. У Фуллертоні карета з мандрівником є рідкісним видовищем, і тому, побачивши її, усе сімейство зібралось коло вікна; а те, що карета зупинилася біля воріт, викликало захват усієї родини, і в усіх її членів заблищали очі, — захват, цілком несподіваний для всіх, окрім двох наймолодших дітей, шестирічного хлопчика й дівчинки чотирьох років, які чекали прибуття брата чи сестри, коли повз їх садибу проїжджав якийсь екіпаж. Яким щасливим був погляд, що перший розпізнав Кетрін! Яким щасливим був голос, що повідомив про це! А втім, належало це відкриття Джорджу чи Гаррієт, установити точно було неможливо.