Джейн Остін - Чуття і чутливість

Тепер, коли їм був забезпечений дохід цілком достатній для всіх їхніх потреб, а Едвард прийняв парафію, залишалося лише чекати, доки не буде готовий будинок, який полковник Брендон, спонуканий палким бажанням зробити послугу Елінор, перебудовував вельми суттєво. Якийсь час терпляче чекаючи кінця всіх переробок, переживши тисячу розчарувань і прикрих зволікань через незбагненну вайлуватість і млявість робітників, Елінор, як це часто трапляється, раптом забула своє перше непорушне рішення з’явитися перед вівтарем не раніше, ніж її нове житло буде зовсім готове, і на початку осені в бартонській церкві відбулося одруження.

Перший місяць сімейного життя вони провели в помешканні свого друга, звідки було вельми зручно стежити за роботами в їхньому власному будинку і влаштовувати все на власний смак — вибирати шпалери, розбивати квітник і планувати петлю під’їзної дороги. Пророцтва місіс Дженнінгс, хоча і помітно переплутавшись, в основному збулися, бо в Михайлів день вона гостювала у Едварда і його дружини в Делафорді, побачивши в Елінор і її чоловікові найщасливішу — на її щире переконання — на світі пару. І справді, їм уже нічого не залишалося бажати, окрім одруження полковника Брендона на Маріанні та більш зручного пасовища для своїх корів.

На новосіллі їх відвідали майже всі їхні родичі і друзі. Місіс Феррар прибула, щоб уважно придивитися до щастя, на яке зі слабкості, якої майже соромилася, дала свій дозвіл. І навіть містер і місіс Джон Дешвуд не зупинилися перед витратами на подорож із самого Сассекса, щоб засвідчити їм свою повагу.

— Не скажу, мила сестричко, що я розчарований, — сказав Джон, коли якось вранці вони проходили повз ворота делафордського панського будинку, — це було б несправедливо, бо ти можеш вважати себе найщасливішою жінкою у світі. Признаюся, мені зробило б велику приємність назвати полковника Брендона братом. Його землі, його маєток, його будинок — усе в такому чудовому, в такому прекрасному стані! А його ліси! Ніде в Дорсетширі я не бачив таких колод, які зберігаються зараз в делафордському сараї! І хоча, мабуть, в Маріанні немає тих рис, які повинні його полонити, все ж таки я порадив би тобі частіше запрошувати їх сюди: полковник Брендон так довго живе у себе в маєтку, що нічого передбачити неможливо. Адже коли люди проводять багато часу в товаристві одне одного, майже нікого більше не бачивши… До того ж хто, як не ти, зуміє відрекомендувати її в найвигіднішому світлі… Коротше кажучи, твій обов’язок — дати їй таку можливість… Ти ж мене розумієш!

Хоча місіс Феррар і погостювала у них, і незмінно обходилася з ними удавано ласкаво, щирою її увагою і прихильністю вони обтяжені не були. Все це сталося через байдикування Роберта і хитрість його дружини, яким вдалося протягом лише кількох місяців заслужити і увагу, і фавор. Егоїстична спритність Люсі, що прирекла Роберта на немилість, не забарилася і виручити його. Бо вкрай шаноблива покірність, запобіглива увага і лестощі, незмінно застосовувані при щонайменшій нагоді, примирили місіс Феррар з вибором Роберта і повернули йому всю її колишню прихильність.

Таким чином, уся поведінка Люсі в цих обставинах і успіх, що її увінчав, можуть послужити вражаючим прикладом того, як наполегливі і невсипущі турботи про власну вигоду, хоч би які, здавалося, непереборні перешкоди перед ними поставали, врешті-решт дають усі блага, пов’язані з багатством, а оплачуються вони втратою лише часу і совісті. Коли Роберт захотів з нею познайомитися і потайки відвідав її в Бартлетівських будинках, у нього, як здогадувався його брат, була лише одна мета: переконати її розірвати заручини. А оскільки для цього вимагалося лише подолати їхню взаємну прихильність, він, природно, вважав, що однієї-двох зустрічей буде достатньо, щоб абсолютно улагодити справу. Але в цьому — і лише в цьому він помилився, бо Люсі, хоча негайно і подала йому надію, що його красномовство, поза сумнівом, її переконає, все якось до кінця не переконувалася. Щоразу для повної перемоги бракувало ще тільки одного його візиту, ще тільки однієї розмови з ним. Коли вони прощалися, у неї неодмінно виникали нові сумніви, розвіяти які могли лише ще півгодини бесіди з ним. Тому побачення їхні продовжувалися, а все інше сталося само собою. Мало-помалу вони перестали згадувати про Едварда і говорили вже тільки про Роберта — на цю тему в нього завжди знаходилося сказати багато більше, ніж про будь-кого іншого, а його інтерес майже не поступався її власному, і, коротше кажучи, обоє незабаром переконалися, що він зовсім витіснив брата з її серця. Роберт був гордий своєю перемогою, гордий, що так обдурив Едварда, і дуже гордий, що одружувався таємно без материнської згоди. Подальше відоме. Вони провели в Доліші кілька надзвичайно щасливих місяців: Люсі мала багато родичів і старих друзів, яких тепер треба було позбутися, а він накреслив кілька планів найпрекрасніших котеджів, — після чого, повернувшись до Лондона, здобули прощення місіс Феррар найпростішим засобом, до якого вдалися за наполяганням Люсі, — просто його попросили. Спочатку прощення, як і слід було чекати, стосувалося лише Роберта, Люсі ж, яка нічим його матері зобов’язана не була і тому ніякого обов’язку щодо неї не порушила, перебувала непрощеною іще місяців зо два. Але незмінна покірливість поведінки, призначені для передавання місіс Феррар гіркі докори собі за провину Роберта і найсмиренніша вдячність за ту суворість, з якою до неї ставилися, з часом дали їй бундючне визнання її існування.