Оксана Иваненко - Марiя

Ну й що з того, що вона зустрінеться з друзями з «того» колишнього життя і вони побачать її разом з Митею? І нікому вона вже не рекомендує його — «мій кузен». Він — її чоловік, Дмитро Іванович Писарєв, і вже інколи чує вона мимохідь шепіт за собою:

— Яка гарна пара!

А Сонечка, щира подруга, каже: «Ти завжди виглядала молодшою за свої роки, а зараз таки справді — ну, зовсім молода!»

Звичайно, з'їзд був великим явищем. Царювала пожвавленість, зацікавленість. Дебати не вщухали і в кулуарах, навпаки, розгорялися ще дужче, стрічалися старі й нові друзі, люди, які стали друзями між собою ще позаочно, з праць, статей, спільних думок. Перший російський з'їзд «естествоиспытателей»!

Писарєва в перерві оточила молодь — студенти університету, військово-медичної академії. Вже коли перерва закінчилася, він сів на своє місце коло Марії з задоволеним радісним обличчям.

— Марі, — шепнув він, — мене просять виступити на одному неофіційному літературному вечорі. Я дав згоду. Підеш зі мною?

— Звичайно!

— А що, як я прочитаю реферат про Генріха Гейне? Я візьму просто свою статтю!

— І саме другу частину!

Хто потрапив на той вечір, тому поталанило! Молодь раділа, що побачила на власні очі й почула свого улюбленого критик». А Митя б'ув в ударі! Він з таким запалом прочитав свою статтю, немов мусив відповісти всім опонентам, довести всім вірність своїх думок. Марія раділа, бачачи, як слухають його, наче ковтають кожне слово.

Але й на долю Марії випала приємність, що стосувалася лише її.

До неї підвели чорнявого, ще молодого чоловіка з явно неросійським обличчям і неросійським акцентом.

— Знайомтеся, це сербський письменник, Світозар Маркович, бачите, ваш однофамілець, а це наша шановна відома письменниця Марко Вовчок—Марія Олександрівна, також Маркович!

— Не лише ваша відома — відома і в нас, і я вже знайомий з вами заочно, — вклонився Світозар Маркович, — у сербському журналі «Вила» надруковані ваші чудесні оповідання «Максим Гримач» і «Чумак» — «Кириджиа» по-нашому, і ще збираються друкувати інші! А в «Русалці», яку редагує наш знавець літератури, сам письменник Новакович, друкують ваш «Викуп».

— Дякую за таку увагу та ласку! — спалахнула задоволене Марія. — А хто переклав?

— Наш письменник Радованович. При нагоді я похвалюся йому, що мав честь познайомитися з авторкою.

Значить, її твори, особливо її «Народні оповідання», линули та линули по світах, і з них люди довідувалися про Україну, український народ, пізнавали й українську письменницю. У «Ceska Vcиla», додатку до чеського журналу «Kvйty», дали замітку про Марка Вовчка, письменницю, яка добре знає прагнення і життя народу. У львівському журналі «Село» польською мовою надруковані її «Інститутка» та «Чари» У Франції в журналі доброго друга Етцеля «Magazine d'йducation et de rйcrйation», де її ім'я стоїть на титульній сторінці серед постійних, особливо шановних співробітників, торік надрукована була «Мелася», і Етцель писав, що мріє переробити для маленький французів одне з улюблених її оповідань — «Марусю».

А от ця сама мила її серцю «Маруся», де вкладено стільки любові до України, так схвильовано подані сторінки її бурхливої історії, — ця «Маруся» не може вийти рідною українською мовою?

Рідною мовою, яку вона чує усе менше й рідше... А коли вона знову буде там, на Україні? Здається, з смертю Опанаса Васильовича, одруженням Дорошенка — нема вже там людей, які знають її як Марусю Марковичку...

Вона й уяви не мала, як багато її знають, як автора «Інститутки», «Двох синів», невмирущих «Народних оповідань»!

І не тільки на Наддніпрянській Україні! Адже весь час друкують її у Галичині і звуть її своєю «ясною зорею», що посідає славне місце після батька Тараса...

Світозар Маркович разом з приємною звісткою на мить сколихнув і ці завжди бентежливі й неспокійні думки, але тільки на мить. Успіх Миті пригасив їх, і він теж був такий задоволений, почувши про переклад Маріїних творів сербською мовою. Бадьорі й щасливі повертались вони додому. «Аби здорова наша голова».

15

Роботи було невпрогорт і в неї, і в Миті. Та й Богдан був дуже зайнятий — знову іспити, іспити! А скільки у Богдана спокус — тепер уже головним чипом серед книжок. Чому завжди хочеться читати, коли треба вчити зовсім інше?

Старий Етцель надіслав мамі новий роман Жюля Верна — «Діти капітана Гранта». Усі твори Жюля Верна спочатку перечитував Богдан, ще французькою мовою, не чекаючи перекладу, а вже цей — «Діти капітана Гранта» — був найліпший з усіх, такий цікавий, що відірватися не можна, усі ним зачиталися. Марії треба перекладати, а в неї потихеньку взяв Богдась, а в Богдася потихеньку потягнув Митя! Від знайомих, які приходять, — просто ховають, а то обов'язково схопить чи Вірочка — сестра Миті, чи хтось із дівчат, що постійно бігають до мами, або з Митиних товаришів. Мама удавано сердиться: