Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Бачачи, що погані звички беруть гору і цих чаклунок не виправити, Меридіана вирішила нарешті скористатися наданою владою, щоб заборонити їм виконувати свої обов’язки протягом терміну, який вона визначить. Вона зібрала їх разом і висловила глибоке незадоволення тим, що ці феї, яких завжди шанували, немов божества, коли вони слугували добру, тепер думають лише про переслідування людей, хоча смертні вже й так досить нещасні через швидкоплинність свого життя, хвороби, брак грошей, безліч нещасних випадків.

Усе це так несправедливо, що вона вирішила заборонити їм чаклувати протягом трьох століть, залишаючи тільки свободу робити добро. Тепер вони матимуть досить часу для добрих справ і викорінення злостивих рис свого характеру. Потім Меридіана наказала їм прибути в останній рік третього століття до просторого залу замку Монтаржі, щоб прозвітувати перед нею, обіцяючи відновити у правах усіх тих, хто достойно поводився і здійснив благородні вчинки.

Цей грізний вирок викликав нарікання, однак довелося підкоритись. Злі феї залишили гори й оселилися в старовинних замках, де займались рукоділлям, чекаючи на кінець заборони. З тих пір не чути було ні про викрадення, ні про інші утиски з боку фей, і сама згадка про них стерлась би з людської пам’яті, якби не чарівні казки.

Постійно прагнучи творити добро, королева Меридіана здійснила мандрівку до благодатної Аравії, звідки привезла хіну, шавлію, буквицю і багато інших трав, які мають властивість подовжувати життя. Вона посадила їх у Піренеях, де ці рослини трапляються й сьогодні, а потім влаштувала на вершині Південного піка чудовий квітник. Навіть час не міг зруйнувати цей чудовий витвір, він зберігся до наших днів, і цікаві частенько приходять помилуватися ним. Потім Меридіана присвятила багато років вивченню джерельних вод у Піренеях. Вона вирішила, якщо провести їх річища через поклади золота, сірки та інших мінералів, які залягають у цих горах, то вода збагатиться їхніми властивостями й допомагатиме від різних хвороб. Завдяки турботам славетної феї ми маємо води Баньєр, які лікують від лихоманки, води Бареж, які зцілюють рани, води Котер, які допомагають шлунку, води Егбон — від виразок, води Егкот — від ревматизму.

Хоча Меридіана ставилась до всіх виключно доброзичливо, особливу прихильність відчувала до своєї батьківщини, і думаючи про те, що більшість тогочасних королів були чи то неробами, чи то дурнями, щиро співчувала людям, котрими керували такі монархи. Її глибока впевненість у тому, що всі жителі її країн схильні до добра, переконаність у їхньому здоровому глузді нерідко викликали в неї бажання, аби, скажімо, королевич з Беарна хоч кілька днів поцарював у прекрасному королівстві Франція. Та оскільки вона була ворогом несправедливості, а таке бажання не могло здійснитися без повалення законних королів, фея надовго відклала втілення свого задуму в життя. Нарешті вона знайшла для цього нагоду завдяки шлюбу Антуана Бурбонського з Жанною д’Альбре, спадкоємицею Наварри і Беарна; фея налаштувала всіх так сприятливо до цього шлюбу, що задуманий нею план здійснився.

Нова королева народила чотирьох дітей, яких фея, маючи великі плани на майбутнє, залишила на розсуд їхньої долі, вважаючи, що вони не мають необхідних для її намірів якостей; але, нарешті, коли молода королева народила вп’яте, фея дарувала дитині прекрасний розум і велику доблесть і вчинила так, що хлопчик виховувався вельми просто, як діти звичайних людей. Саме цей королевич завдяки своїм достоїнствам і, звісно, не без втручання феї зайняв згодом французький престол.

Отже, король мав сина, котрому фея дарувала розум, доблесть і справедливість, але, забувши нагородити їх обох довгим життям і впевнившись у тому, що людям необхідно, аби приклади, які пробуджують у них доброчесність, тривалий час були в них перед очима, фея вирішила виправити цей недогляд за першої зручної нагоди. І справді, вона наділила сина останнього королевича справедливістю батька і мужністю діда, додавши до цього велику побожність і довге життя.

Задоволена такою кількістю добрих справ і особливо думкою про те, що беарнці, яких вона дуже шанувала, в майбутньому матимуть можливість виявити свої таланти й розум завдяки заступництву королів, своїх співвітчизників, Меридіана захотіла стерти з людської пам’яті спомин про фей і усамітнилася в печері, де перебувала багато років.

До закінчення трьох століть заборони діяльності злих фей залишалося всього два роки, коли вона, призначивши феям зустріч у замку Монтаржі, помітила, що той перебуває у великому запустінні і не може прийняти таку вишукану компанію. Однак зважаючи на те, що розташування цього замку було дуже вигідним, до того ж там був вельми просторий зал, чарівний краєвид з нього, великий ліс, прекрасна річка, Меридіана хотіла, щоб зібрання фей відбулося саме тут. Але не маючи бажання вдаватися до свого мистецтва, щоб відбудувати його, згадала, що великий королевич, володар замку, народився поблизу Піренеїв, і їй було відомо, що він вміє прикрашати будинки з такою ж легкістю, як і вигравати битви. Вона вельми доречно скористалася цим знанням і підказала королевичу думку відновити замок Монтаржі; все було виконано так швидко, ніби над цим працювали феї, і занедбана протягом багатьох років будівля перетворилася на чарівний куточок. Коли Меридіана прибула до замку, всі феї, які з нетерпінням чекали на відміну заборони, рушили туди слідом за нею.