Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Але всі народи люблять новизну, і жителі Мономотапи згоряли від нетерпіння побачити таку незвичайну особу. Радники короля застерегли його: слід остерігатися можливого повстання на підтримку королівни, отже, щоб мати спокій і забезпечити корону своїм дітям, політичні інтереси вимагають стратити її.

Інші, менш жорстокі, підказували: прекрасну королівну слід віддати заміж за старшого королевича, але жадібний король чекав прибутку від одруження сина, тому відхилив другу пропозицію й вирішив звести зі світу королівну, звинувативши в тому, що вона нібито сіє в народі смуту.

Королівну схопили, і поки вершили над нею суд, старший син короля, зачарований її красою, заявив батькові: якщо стратять королівну, то він кинеться у те ж саме багаття, яке розкладуть для неї. Короля дуже образила заява сина, але це лиш прискорило приготування до страти.

Однак фея Меридіана, вгадуючи перебіг подій, відвідала королівну у в’язниці й пересвідчилась, що та набагато більше засмучена рішенням королевича померти разом із нею, аніж своїм власним нещастям. Фея була вельми вдячна королівні за великодушність і, пообіцявши ніколи не покидати, повідомила, що батько її сховав колись багатий скарб, вона покаже його… А теперішній король радо погодиться на шлюб свого сина, дізнавшись про цей скарб.

Потім фея проникла до кабінету короля, мала з ним грізну розмову, переконуючи, що для нього надто велике щастя — шлюб сина з прекрасною королівною, яка володіє більшими скарбами, ніж усі королівни Індії разом узяті.

Проказавши це, фея зникла, а короля, наляканого цим видінням, терзали суперечливі думки. Але через те, що гору над усіма іншими почуттями взяла жадібність, він вирішив з’ясувати у самої королівни, чи й справді вона володіє незліченним багатством. Подумавши, що королеві легше буде випитати у дівчини таємницю, він послав її до в’язниці з цим дорученням.

Королева хитро полестила дівчині, приголубила її, називаючи своєю дорогою невісткою і перебільшуючи й без того сильну синову пристрасть до неї. Королівна, яка вже не раз бачила молодого принца й знала про його намір віддати життя за неї, запевнила королеву-матір: вона з радістю збереже їй дорогого сина, і якщо для цього недостатньо її прав на корону, то вона подарує йому ще й безцінний скарб. Королева тисячу разів поцілувала її, а коли у вказаному феєю місці був знайдений і сам скарб, то, на велике щастя обох закоханих, з небувалою пишністю відсвяткували весілля.

З радістю завершивши цю справу, Меридіана повернулася до своєї печери в Піренеях, але пильність і добре серце не дозволили їй довго перебувати у бездіяльності; вона була присутньою при пологах усіх королев, і не задовольняючись тим, що ставала на перешкоді шахрайству інших фей, нагороджувала королівен незвичайною вродою, а королевичів великою доблестю й іноді робила їх невразливими. Слава Меридіани ширилась по всьому світу, і хоч як заздрили їй інші феї, вона ставилась до них так приязно і вміла робити такі приємні й доречні подарунки, що майже не мала ворогів й користувалась у корпорації фей загальною повагою.

Послуги, які Меридіана надавала вінценосним особам, не заважали їй допомагати простим людям, і якщо зустрічала бідну пастушку, у якої не вистачало сили захищати своїх овечок від голодного вовка, вона поспішала зарадити лихові, переводила отару на пасовище, де вовки не наважувалися з’являтись. Якщо лісоруб губив свою сокиру, вона не гребувала принести її, а коли бідний мандрівник потрапляв до рук розбійників, захищала його від їхньої жорстокості. Нарешті, будь-яка людина, звертаючись по допомогу до Меридіани, була певна, що матиме її. Подібними добрими справами вона завойовувала серця багатьох людей, отримуючи справжнє задоволення від того, що ставала на заваді зла.

Оскільки на світі немає людини, яка не схвалювала б шляхетних вчинків, хоч далеко не всі здатні на них, феї були в захопленні від усього доброго, що вони чули про свою подругу, і з задоволенням помітили: жах, який вони колись викликали у людей, поступився місцем симпатії. Всюди їх зустрічали дуже радо, запрошували на королівські наради й навіть до приватних осель. Белсунсіна і Барбаста невтомно повторювали, що цим вони зобов’язані прекрасній Меридіані, з чим погоджувалися і всі інші феї.

Честолюбство, що панує в усіх державах, породило у фей бажання вибрати собі королеву: тоді їхня корпорація стане шанованішою, бо головна фея посяде гідне місце серед інших коронованих осіб. Отже, цей задум з ентузіазмом підтримали всі й призначили день виборів. Вони відбувались досить бурхливо, було запропоновано обмежити владу майбутньої королеви, але оскільки вибирали Меридіану, яка здобула своєю чесністю загальну повагу й довіру, її наділили необмеженою владою і навіть можливістю забороняти діяльність підступних фей.