Марі Д’Онуа - Чарівні казки

Незрівнянний, аніскілечки не боячись ворогів і почуваючи в собі досить наснаги, щоб боронитись від цілого світу, був вельми ображений словами королівни, але вирішивши, що її непокоїть лише його доля, вибачив їй ці повчання. Незабаром молодий король почав воєнну кампанію і вийшов з неї переможцем, вигравши велику битву, незважаючи на марні спроби опору об’єднаних проти нього могутніх держав і їх численних військ. Море також не принесло його ворогам успіху, бо їхній флот був вщент розбитий. Ніхто вже не мав сумніву в тому, що ця ліга, складаючись з багатьох монархів, які мали зовсім різні інтереси і вже були переможені, скоро розпадеться, бо ніщо більше не могло підтримати її існування.

Прекрасна Слава однаковою мірою захоплювалась поведінкою, відвагою і передбачливістю короля, який так мужньо вів тяжку війну і вважав надто щедрою винагородою за свої труди висловлене королівною задоволення. Він боявся лише одного — здійснити заради неї замало подвигів і був зайнятий пошуками нових нагод завоювати її прихильність.

Перейнятий такими почуттями і маючи намір привабити ворогів, щоб втягти їх у загальну і вирішальну битву, Незрівнянний зачекав, доки зберуться їхні війська, й на очах супротивника розпочав штурм неприступної твердині, саме ім’я якої викликало жах у всіх сусідніх країнах. Така вражаюча рішучість вельми здивувала союзників, які послали на захист цих місць стотисячне військо, хоча вони й були впевнені в тому, що Незрівнянному ніяк не вдасться захопити їх у такі короткі строки.

Зла Лігурда, закликавши на допомогу всі свої здібності, спромоглася ввести в оточення короля покоївку на ім’я Подагра і одного зі своїх посильних, якого звали Поганою Звісткою. Будь-хто інший на місці Незрівнянного відчував би велику скруту в такому складному становищі, але наш герой шукав рятунку лише у свой стійкості і, забувши про недугу, яка знову нагадала про себе, слідував лише велінням відваги. Він наказав перенести себе в кінець траншеї і так запалив солдатів своєю присутністю і особистим прикладом, що ворога було відкинуто, а неприступну твердиню захоплено.

Щоб показати, як приємно вражена цим великим подвигом, Прекрасна Слава вперше дозволила королевичу поцілувати їй руку. Це було для Незрівнянного такою великою ласкою, що він був би вельми засмучений, коли б у той момент йому не випало битися з величезною кількістю ворогів заради коханої. Тим часом об’єднані могутні держави вперто стояли на своєму, певні того, що їхній союз і завзятість вкрай виснажать сили Незрівнянного, бо він був один проти всіх. Але відвага королевича ніколи не вичерпувалася, і ще багато разів він відбивав їхні напади.

Прекрасна Слава, здивована рішучістю Незрівнянного, яка, на її думку, набагато перевершувала мужність героїв, котрі служили їй раніше, і помітивши, що він лише забавляється цією війною, вирішила дати йому нове випробування, не менш важке, ніж попередні. Якось вона сказала: важливі заслуги короля перед нею посилили її бажання якнайшвидше звільнитися від чар і гідно винагородити його, але, як слід, поміркувавши, вона засвідчує іменами Незрівнянного й Прекрасної Слави, що в усьому світі немає тканини, вартої того, аби з неї виготовили королівську мантію для її весілля. Колись вона чула про золоте руно і дуже хотіла б мати його для такої пишної церемонії; вона хоче, щоб він послав до Америки [1] Саме так у автора: до Америки, а не Колхіди (Прим. редактора). добре оснащений флот і дістав для неї руно.

Король був невимовно здивований такою незвичайною пропозицією й зауважив, що без найменшого вагання зробив би все можливе, аби догодити їй. Досить згадати про його завоювання, пишні палаци, з’єднання двох морів та інші подвиги заради неї, але Америка дуже далеко, знайти руно надзвичайно важко, а супротивники набагато переважають його сили на морі, тому він вважає, що нема ніякої надії на успіх цього задуму. Прекрасній Славі, характер якої був в усьому подібний до характеру інших осіб її статі, які не слухають жодних доказів, коли палко чогось бажають, дуже не сподобались заперечення Незрівнянного.

«Даремно, — сказала вона йому, — ти перелічуєш усе, що колись зробив для мене, бо я нічого не забула і ти міг помітити — залишилась до цього байдужою. Саме легкість, з якою ти виконував усе, спонукає мене до нового прохання, я склала про тебе досить добру думку, щоб бути певною: якщо я чогось бажаю, для Незрівнянного немає нічого неможливого».