Йоганн Гете - Фауст

Гомункул
Облетімо ще раз колом
Понад блиски, понад хмари, —
Глянь, як там широким долом
Розгулялися примари.

Мефістофель
Вже й на півночі немало
Я набачився привидь, —
То і тут би випадало
З ними дружбу встановить.

Гомункул
Глянь, що тій довготелесій,
Що цибає так від нас?

Мефістофель
Нас уздрівши в піднебессі,
Налякалася нараз.

Гомункул
Та й байдуже, хай тікає…
Краще лицаря спусти;
Він же в цім казковім краї
Знов життя гада знайти.

Фауст
(доторкнувшися до землі)
Ну, де ж вона?

Гомункул
Іще не знаєм,
Але напевно розпитаєм.
Між вогнищ, поки світ свіне,
Блукай, шукай, стлумивши подив;
Бо, хто до Матерів доходив,
Тому нічого не страшне.

Фауст
Та я до того торгу й пішки!
А щоб не сталося замішки,
Хай кожен нарізно іде,
Чи де пригоди не знайде;
Коли ж нам треба буде знов зійтися,
Тоді, малий, заграй і засвітися.

Гомункул
Отак світити й грати буду!

Ідіть же всяк назустріч чуду!

Фауст
(сам)
Де, де вона? Сказать іще несила…
Коли її земля ця не носила,
Коли її ця хвиля не гойдала,
То в цім повітрі річ її звучала!
У Греції я чудом опинивсь
І взнав те вмить, як тільки приземливсь,
Ступивши, сонний ще, на ґрунт оцей,
Я сильним враз почувся, як Антей.
Яких би див я на шляху не стрів, —
Обнишпорю весь лабіринт огнів.
(Подався вдаль).

Мефістофель
(никає туди й сюди)
Блукаючи поміж огнів, вивчаю
Й дивуюся тутешньому звичаю:
То зовсім голі, то вбрання нескромні,
Безстидні сфінкси, грифи безсоромні, [73] …Безстидні сфінкси, грифи безсоромні… — Сфінкси — істоти з лапами лева, тулубом собаки, головою і грудьми юної жінки; Грифи — міфологічні істоти з головою і крилами орла і тулубом лева; вважалися охоронцями скарбів. Гете пропонує власне бачення грецької міфології — гротескне і навіть комічне, часом сентиментальне, на відміну від Й. Й. Вінкельмана (1717–1768), який бачив у міфах «спокійну велич і шляхетну простоту».
Скрізь волохату здибаєш принаду, —
Все світиться і спереду, і ззаду.
І наше плем'я не завжди етичне,
А не таке нахабне, як античне.
Надати б їм сучаснішого строю
Та молоддю помазати новою…
Які ж бридкі! Але ми тут гостями…
Вітаю вас, мої прекрасні дами!
І вам чолом, премудрі сиві гриви!

Гриф
(клекоче)
Не гриви — грифи! Не толкуй нас криво —
Ти кривдиш нас. Так часто етимолог
Пучками слів нагонить просто полох:
Гризь — грижа — грізний — грузний —
грубий — гробний.
Ряд слів подібний — нам же невподобний.

Мефістофель
Та можна ж інший ряд тут навести:
Гриф — граф — грабіж — громадити — гребти.

Гриф
(клекоче й далі)
Спорідненість цих слів ми довели, —
Було ж за те й огуди і хвали!
Грабуй, греби дівчат, вінці, скарби!
Грабіжники — улюбленці судьби.

Мурашки-велетні [74] Мурашки-велетні — давньогрецький історик Геродот (VI–V ст. до н. е.) розповідає про велетенських мурашок в Індії, що розкопували золото;
Річ про скарби — ми силу їх надбали
І поховали все в печери, в скали,
Та арімаспи вислідили лаз,
Сміються, бач, — усе покрали в нас.

Грифи
Дізнаємось ми, де вони, чекайте.

Арімаспи [75] арімаспи — за розповіддю Геродота, одноокі чоловіки-скіфи, які ворогували з грифами, що охороняли золото.
Але не в цю святкову ніч.
А вранці вже хоч як шукайте —
Не знайдете, даремна річ.

Мефістофель
(розсівся між сфінксами)
Я враз освоївся з цим краєм
І розумію геть усіх.

Сфінкс
Ми, духи, звуки видихаєм,
А ви утілюєте їх.
Та хто ти є — відкрийся перед нами.

Мефістофель
Я різними зовуся іменами.
Тут брити є? Вони ж мандрують скрізь
В краях цих історичних, екзотичних,
Серед руїн прославлених античних,
І мною зацікавляться, надісь;
Мене у давніх творах драматичних
Вони дражнили Old Iniquity. [76] Old Iniquity — «стара кривда» (англ.), алегорична постать зла в англійському театрі XVII ст., з часом — означення диявола.