Йоганн Гете - Фауст

Поводитесь ви хвацько, резолютно… — Резолютно — рішуче (примітка М. Лукаша).

Де взявся світ? Це ж я його створив… — Бакаляр розвиває в надмірно спрощеній формі теорію суб'єктивного ідеалізму Й. Г. Фіхте. Це місце можна зрозуміти як критику системи Фіхте, але водночас і як іронічний випад проти самовпевнених філософів-недоучок (див. попередні примітки).

Гомункул (з колби до Вагнера)… — homunculus — людинка, чоловічок (латин.). В цьому образі, поштовх до якого Гете знайшов в іронічному контексті роману Л. Стерна «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» (1760–1767), а також в алхімічних трактатах XVI–XVII ст., відбилося критичне ставлення поета до філософії «подвійного становлення» Г. В. Ф. Гегеля (1770–1831), згідно якої все починається з «чистого становлення» як утворення «ідеї» (це зображено у вигляді прозорої колби) і завершується «відчуженням» ідеї в матерію (цьому відповідає бажання Гомункула «дородиться»). Поету була близька позиція Ф. В. Й. фон Шеллінга (1775–1854), який субстанціональною праосновою сущого вважав природу, матерію.

Гарне місце. Став прозорий… — Гомункул, як втілення Гегелевої «чистої» ідеї, наділений властивістю бачити все безплотне і нематеріальне, наприклад чужі сни.

Фарсал — місце у Фессалїї, що його з півночі оббігає річка Пеней, неподалік гори Олімпа. Фессалія в давнину вважалася країною чарівників. Тут Цезар переміг Помпея 9 серпня 48 р. до н. е. Відтоді битва римських полководців і свято міфологічних істот на Пенеї («Класична Вальпуржина ніч») нібито відбуваються щороку. Гомункул, як «ретроспективний» дух Гегелевої історії, знає все, що десь колись відбулося.

Еріхто — фессалійська чаклунка, в якої Помпей намагався дізнатися, чим закінчиться його битва з Цезарем. Про цю битву римський поет Лукан (І ст. до н. е.) написав велику поему.

…Безстидні сфінкси, грифи безсоромні… — Сфінкси — істоти з лапами лева, тулубом собаки, головою і грудьми юної жінки; Грифи — міфологічні істоти з головою і крилами орла і тулубом лева; вважалися охоронцями скарбів. Гете пропонує власне бачення грецької міфології — гротескне і навіть комічне, часом сентиментальне, на відміну від Й. Й. Вінкельмана (1717–1768), який бачив у міфах «спокійну велич і шляхетну простоту».

Мурашки-велетні — давньогрецький історик Геродот (VI–V ст. до н. е.) розповідає про велетенських мурашок в Індії, що розкопували золото;

арімаспи — за розповіддю Геродота, одноокі чоловіки-скіфи, які ворогували з грифами, що охороняли золото.

Old Iniquity — «стара кривда» (англ.), алегорична постать зла в англійському театрі XVII ст., з часом — означення диявола.

Едіп — в грецькій міфології єдиний серед людей, хто розгадав загадку сфінкса; Улісс — римське ім'я Одіссея, героя поем Гомеpa; Хірон — наймудріший з кентаврів — міфологічних істот з головою і торсом чоловіка і тулубом коня, вихователь багатьох героїв, син німфи Філіри (див. нижче); стимфаліди — міфічні хижі птахи з залізним пір'ям, яких перебив Геракл (Геркулес) — герой, що прославився дванадцятьма подвигами, серед яких було вбивство гідри — змії з дев'ятьма головами з Лернею; ламії — міфологічні жіночі вампіроподібні істоти; одна з них — Емпуза (див. нижче) — мала лише одну ногу з ратицями, як у віслюка; Манто — віщунка, виведена в Гете як дочка Ескулапа — бога-цілителя; Орфей — міфічний співець з Фракії, який марно намагався повернути на землю із царства Аїда дружину Еврідіку, що померла в день весілля; Сейсмос — одне з імен Посейдона (Нептуна), бога морів і землетрусів.

Острів Делос здвиг із хвилі / Для Латони-породіллі. — Латону, що завагітніла від Зевса, переслідувала Гера, і вона з відчаю кинулася в Егейське море, де Нептун створив для неї острів Делос, на якому вона народила бога сонця і мистецтв Аполлона (Феба) і богиню полювання і жіночої цноти Артеміду (Діану). Типове для Гете розуміння міфу, коли грізно-бурхливі вияви природи переходять в естетично довершені явища.

Пеліон і Осса — гори в Фессалїї; за міфом, гіганти навалили одну гору на другу, щоб дістатися Олімпа і скинути Зевса.

Пігмеї — карлики, що ворогували з журавлями; у Гете вони схожі на німецьких гномів, що добували метали; дактилі — демони з Фрігії, не більше пальця заввишки, що були вправними ковалями; Івікові журавлі — за міфом, виявилися свідками вбивства грецького поета Івіка (VI ст. до н. е.) і видали убивць своїм курликанням. На цю тему Ф. Шіллер написав баладу «Івікові журавлі» (1797).