Ворони летять. Усе робиться, як велено.
Мефістофель
Окрила тьма ряди ворожі,
Ідуть немов на бездорожжі.
То тут, то там, в'юни, сліпучі,
Мигочуть вогники летючі.
Та до таких жахливих штук
Потрібний ще несвітський гук.
Фауст
Ті лати, що німіли в склепній тиші,
На вільнім вітрі стали здоровіші;
Забрязкали, завили, загули,
Різноголосий шарварок звели.
Мефістофель
Тепер не буде їм угаву;
Зчепились за лицарську славу,
Як у блаженну давнину.
І рук і ніг блискочуть шини,
Неначе гвельфи й гібеліни
Продовжують свою війну.
В них ворожда спадкова, вічна,
Непримиренна й невідклична —
Зчинили бійку знов страшну.
В чортівських гульбищах до речі
Оті партійні ворожнечі
Та одчайдушная гризня;
І тут той дух ляка панічно,
Регоче дико, сатанічно,
Долину жахом ісповня.
В оркестрі бойовий шум, що врешті переходить у бадьорі маршові мотиви.
У шатрі самозванця [109] У шатрі самозванця. — Веймар був зайнятий наполеонівськими військами, а в будинку Гете зупинився на постій французький офіцер. Контрибуція Наполеона і спричинена нею інфляція тяжко позначилися на житті Веймара, зокрема самого поета.
Трон, пишна обстановка. Хапай, Підбирайка.
Підбирайка
Сюди ми першими прийшли.
Хапай
Летіли швидше, ніж орли.
Підбирайка
Які багатства тут лежать!
З чого почать і чим кінчать?
Хапай
Немає ліку тут скарбам.
Що потягнуть, не знаю й сам.
Підбирайка
Ті килими собі візьмім,
Незручно спати на твердім.
Хапай
Ота крицева булава
Мене до себе порива.
Підбирайка
Он позлотистий кармазин,
Мені давно вже снився він.
Хапай
(бере зброю)
Ця штука виручить завжди:
Махнув, убив і далі йди.
А ти вже силу нагребла,
Та все якогось барахла.
Покинь одежу й килими,
Цю скриню краще підніми!
Одне лиш злото щире там
На плату найманим полкам.
Підбирайка
Такої вбивчої ваги
Не підійму, нема снаги.
Хапай
Ось нахилися на хвилину,
То я піддам тобі на спину.
Підбирайка
Ой, ой! Зніми його скоріш!
Важкий тягар ламає криж.
Скринька падає і розчиняється.
Хапай
Ото добро! Ото скарби!
Ну ж налітай, хапай, греби!
Підбирайка
(присідає навпочіпки)
Якби хоч пелену набрать,
То буде на що погулять.
Хапай
Ну годі! Йди, бо час мина.
(Вона встає).
Гай-гай! Дірява пелена…
Іще розгубиш на путі
Усі монети золоті.
Гайдуки
Чого залізли ви в шатро?
Це імператорське добро!
Хапай
Ми в битві важили життям,
Трофеїв часть належить нам.
Споконвіків ведеться так —
Бере із ворога вояк.
Гайдуки
А в нас такий звичай невлад,
Не мусить грабити солдат.
Узявся цісарю служить,
То честю треба дорожить.
Хапай
Та чесність вашу знаю я;
їй контрибуція ім'я.
Того ж ви поля ягоди,
І в вас пароль: давай сюди!
(До Підбирайки).
Тікай, не кидай, що взяла,
Нам зіпсували тут діла.
(Ідуть геть).
Перший гайдук
Чи ба, нахаба, ще й повча!
Чом ти не дав йому ляща?
Другий
Мені мов силу одняло,
У них непевне щось було.
Третій
Мені аж світ в очах затьмивсь,
То я гаразд не роздививсь.
Четвертий
Скажу без зайвих балачок —
Гарячий випав нам деньок!
У моторошній духоті,
В несосвітеннім сум'ятті
Вперед ми рвались без ваги,
І никли всюди вороги;
Імлою очі повило,
В ушах дзвеніло і гуло…
Хоч ми в бою перемогли,
А як — сказати б не могли.
Увіходить цісар з чотирма князями, гайдуки виходять.
Цісар
Ну, як би не було, а наша перемога,
Розбиті вороги тікають якомога.
Стоїть порожній трон — зрадливеє добро.
У пишних килимах блищить на все шатро.
В повазі цісарській ми будем тут чекати,
Поки прийдуть до нас народу депутати.
Утішні вісті вже ідуть з усіх усюд:
Все втихомирилось, до нас прихильний люд.
Хоча зв'язались ми в бою з чарівниками,
Проте подужали ми власними руками.
Буває, в боротьбі випадком пощастить:
На ворогів згори каміння й кров дощить,
Печери загудуть од громового хору,
Дух в'яне в недруга, а в нас росте угору.
Подоланий терпить наругу і хулу,
Звитяжець-гордівник до неба шле хвалу.
Вторує все йому, покірне і слухняне,
«Те Deum laudamus» з мільйонів глоток гряне.
Та в цей врочистий час я радше зазирну
Смиренно у душі своєї глибину.
Хай замолоду принц недбало час гайнує, [110] Хай замолоду принц недбало час гайнує, / Дійшовши повних літ, його він оцінує. — Гете наголошує на змінах, що сталися із Цісарем. Все подальше до кінця 4-ї дії — пам'ятник правлінню герцога Саксен-Веймарського Карлу Августу (1757–1828), який, зокрема, перший серед німецьких державців запровадив конституцію у герцогстві (1816).
Дійшовши повних літ, його він оцінує.
Із вами чотирма до спілки я стаю,
Щоб правити в дому, в дворі і всім краю.
(До першого).
Ти, князю, всі війська розсудливо розставив
І в вирішальну мить геройськи їх направив;
Нехай і в мирний час твій досвід їх навча:
Тобі, фельдмаршале, вручаю я меча.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу