Йоганн Гете - Фауст

Хапай
(виступає наперед)
З геройством війська мусить побіч
Стоять сподіванка на здобич.
Хай буде всім одна із мет
Вождя ворожого намет.
Йому недовго там пишаться,
Я в першій лаві — знай завзятця!

Підбирайка
(маркітантка, тулиться до нього)
Хоч я йому і не жона,
Проте й не зовсім чужина.
Багатий визрів урожай,
А жінці, звісно, тільки дай,
Вона ні на що не зважа.
Вперед, у бій! Гуляй, душа!

Головнокомандувач
На лівий фланг, під тії стромовини
Свій правий фланг напевно ворог двине,
Стоятимуть там наші валом вал,
Щоб захистить узенький перевал.

Фауст
(показує наліво)
Прийми й цього до себе у солдати,
Не вадить сили сильному додати.

Тримай
(виступає наперед)
Про лівий фланг не клопочіться!
Держать, що є, мені не вчиться.
Що береже старий вояк,
Того і грім не втне ніяк.
(Пішов).

Мефістофель
(сходить згори)
Дивіться, з-поза скель стрімчастих
І з-поза виступів зубчастих
Ідуть, розсипавшись горою,
Нові бійці при добрій зброї.
Щити, мечі, шоломи, лати…
Нам варто їх у бій послати,
І миттю зроблена робота.
(Тихо до тих, що знають).
А хто й відкіль — моя турбота.
Я не ловив даремно ґав,
Всі арсенали обшугав;
А там у незворушній тиші
Вони стояли кінні, піші,
Колись — владики грізні та вельможні,
Тепер — слимачі домики порожні.
Я поселив усяких там привидь,
Середньовіччя треба ж підживить!
Нехай у них чорти із різних сект,
Вони незгірший справлять тут ефект.
(Уголос).
Чи чуєте, вперед вони вже мчать
І зброєю погрозливо бряжчать;
Вже майорять пошарпані прапори,
Що вирвались нарешті на простори.
Ви бачите, народ старий
Охоче йде на бій новий.

Фауст
Вже затьмарився вколо обрій,
Лиш де-не-де грізний, недобрий
Червоний сполох спалахне;
Кривавим блиском зброя грає;
Ліс, гори, небо — все вступає
У це побоїще жахне.

Мефістофель
Наш правий фланг хоробро б'ється,
Та над усіми видається
Завзятий велет Ганс Рубай:
До нього й чорт не підступай.

Цісар
Одна рука знялася вгору
Й здесятерилася в ту ж пору…
Непевні творяться діла.

Фауст
Ти чув про маревні мережі
На сицилійськім узбережжі?
У білий день химерна мла
Там коливається в повітрі,
Виводить візерунки хитрі,
Снує видіння без числа:
То колихливими містами,
То мерехтливими садами
Порожній простір вистила.

Цісар
Що то за знак? На гострі піки
Упали раптом світлі бліки,
І наших лав списи блискучі
Окрили вогники скакучі;
Я бачу в цім якийся чар.

Фауст
Розхмур, о царю, чоло хмуре:
То знак зичливої натури,
Нам світять дивні Діоскури,
Що бережуть плавців од бурі;
Вони підсилять наш удар.

Цісар
А хто, скажи, і задля чого
Нам шле природу на помогу,
Який незнаний володар?

Мефістофель
Не хто, як той мудрець великий,
Що відданий тобі навіки.
У нього аж душа болить,
Що йдуть на тебе супостати.
Щоб добродійця врятувати,
Готов він голову зложить.

Цісар
У час коронаційного параду
Хотів я зразу вивірити владу,
На чім — не став я довго обирати,
Звільнив сивобородого од страти.
Я зіпсував попівству насолоду,
Хоч добре знаю, сам собі на шкоду.
Невже аж нині, через стільки літ,
Пожну я діла радісного плід?

Фауст
Добро сторицею воздасться;
Зверни свій зір у неба вись:
То знамення тобі, дивись,
Воно віщує певне щастя.

Цісар
Орел ширяє в небесах,
А слідом — гриф, потворний птах.

Фауст
Вважай, то справді добрий знак,
Бо гриф — то міф, чи так чи сяк;
Та де б та вигадка могла
Здолати справжнього орла?

Цісар
Кружляють широко кругами
І раптом — блись! — уже зійшлись,
Один у одного впились,
Зчепились люто пазурами.

Фауст
Дивися, гриф уже підбивсь,
Узнав, що значить хист орлиний,
І, опустивши хвіст левиний,
За верховіттям бору скривсь.

Цісар
Нехай по цьому знаку й буде,
Приймаю з радістю це чудо.