Мишель Монтень - Проби

Короткі переліти пробує.

Оце найсподобніші мені автори у цих жанрах.

Що ж до іншої лектури, коли втіха поєднується з дещицею користі, себто книжки навчають думати гостріше й судити зріліше, то сюди належать Плутарх, відколи він з'явився по-французькому, та Сенека. Вони мають для мене ту перевагу, що наука, якої я шукаю, викладається в них в окремих нарисах і читання не вимагає неможливого для мене великого зусилля. Невеличкого обсягу твори Плутарха та листи Сенеки становлять найкращу і найкориснішу частину їхнього доробку. Мені не треба довго збиратися, аби взятись до них, і я можу урвати читання, коли мені заманеться, бо окремі частини згаданих творів не пов'язані між собою. Обидва ці автори сходяться між собою у багатьох своїх корисних і правильних поглядах; долі так само заманулося спородити їх приблизно в одному віці, обидва були напутниками двох римських цезарів, обидва прибули з чужинецьких країв, обидва були багаті та можні. Їхня наука — вершки філософії, поданої у простій і легкій формі. Плутарх цілісніший і рівніший, Сенека мінливіший і різноликіший. Останній силкується, тужиться, поривається озброїти цноту проти немочі, страху і збочених бажань, тоді як перший не надає їм такої ваги, він не квапиться ставати на чати. Плутарх прихильник платонівських поглядів, толерантних і підхожих для громадянського суспільства, а Сенека дотримується стоїчних та епікурейських переконань, не таких зручних для суспільства, але, як на мене, догідніших для окремої людини і сталіших. У Сенеці видно, що він терпить тиранію цезарів свого часу, бо коли засуджує справу великодушних убивць Цезаря, то це з його боку вимушений засуд; зате Плутарх вільніший у всьому. Сенека приваблює дотепністю і жвавістю, Плутарх змістовністю. Сенека нас більше захоплює і збуджує, Плутарх більше вдовольняє і краще винагороджує. Плутарх веде за собою, Сенека нас підштовхує.

Що ж до Цицерона, то найпожиточніші для мене ті його твори, що обрали за предмет моральну філософію. Проте, сказати по щирості (бо як переступаєш сором, уже немає гамульців), його письменська манера здається мені нудною, як і решта писань такого штибу. Його передмови, дефініції, підрозділи, етимологія поглинають найбільшу частину доробку, те, що в ньому корінне і стрижневе, губиться через довгі підходи. Коли я, згаявши годину на читання, що для мене забагато, намагаюся пригадати, що я добув цінного і путящого, то здебільшого знаходжу тільки пустку, бо він ще не дійшов до обґрунтування своїх засновків і не добрався до того вузлового місця, яке я шукаю. Для мене, хто прагне стати лише мудрішим, а не вченішим чи красномовнішим, ці логічні й аристотелівські виклади ні до чого; мені б хотілося почати з останнього пункту: мені й так розумно, що таке Смерть або Розкоші; навіщо мені розщепляти начетверо волос. Я насамперед шукаю переконливих вагомих доказів, які б навчили мене, як дати собі раду з ними обома; мене не обходять граматичні тонкощі, хитромудре плетиво слів і підходів; я хочу суджень, які били б у ціль, тоді як автор крутиться, мов кіт коло сала. Його прийоми добрі для школи, для адвокатської промови або для казані, коли ми можемо вільно здрімнути, а пробуркавшись за чверть години, ще встигаємо схопити основну думку. Так годиться розмовляти з суддями, яких не києм, то палицею прагнуть схилити на свій бік, з дітьми та з чупрунами, яким треба все розжувати, та ще й дивитися, з чим йому те краще з'їсти. Я не потребую, щоб хтось силкувався так привернути мою увагу і щоб мені кричали, як гарольди, по п'ятдесят разів: «Слухайте!» Римляни проголошували у своїх молитвах: «Чини так!», а ми в наших: «Вгору серця!»; то все для мене марні слова. Я беру одразу вола за роги, мені не треба ні коріння, ні соусів, я смакую м'ясом. Такі приготування і підходи замість загострювати апетит тільки нудять мене і знеохочують.

Сподіваюся, що наша вільнодумна доба буде поблажлива до мого блюзнірства, якщо я зважуся твердити, що навіть діалоги самого Платона трохи розволіклі, а форма трохи тяжіє над змістом. Мені шкода, що цей муж, вдатний сказати стільки чудових речей, марнував час на ці довгі та ялові вступні балачки. За вимовку мені може бути хіба моє неуцтво, оскільки мені недоступна краса його мови.

Я взагалі волію книги, що користуються наукою, а не ті, що становлять саму науку.

Отих двоє перших, разом з Плінієм та всіма подібними до них, зовсім не знають згаданого «Чини так!». Вони хочуть мати до діла з людьми, які самі себе напоумили, а в тих випадках, коли вони вдаються до такого «Чини так!», воно стосується суті справи і має свою особливу рацію.