Мишель Монтень - Проби

Взагалі найрозумніший поділ майна перед кончиною — це, як на мене, поділ, узвичаєний місцевими законами. Закони подумали про все краще за нас; а як іноді в чомусь і схиблять, це ліпше, ніж схибили б ми самі, пускаючись напропале. Наші статки не зовсім наші, оскільки за цивільними приписами, укладеними без нашої участі, вони призначені нашим спадкоємцям. І хоча ми маємо якусь волю поза межами правоустанов, я вважаю, що мають бути поважні й вельми переконливі причини, щоб відібрати в когось те, що призначив йому льос і на сторожі чого стоїть повсюдний закон. Інакше це буде надуживання згаданою волею всупереч розуму і на догоду нашим благим і легковажним забаганкам. Доля була до мене ласкава, позбавивши мене приводів, що могли б мене спокусити піти на ламання права. Я знаю чимало людей, довго й ревно служити яким чи виказувати доброзичливість до яких — марна трата часу: одне криво витлумачене слово перекреслює десятирічні заслуги. Щасливий той, хто запобіжить ласки на мент соборування! Останні вчинки затьмарюють решту: справу вирішують не найліпші й найчастіші послуги, а найсвіжіші й найтривкіші в пам'яті. Духівниці в руках таких людей виконують роль батога та медяника: ними винагороджують чи карають за кожен чин зацікавлених осіб. Духівниця — річ надто поважна і багата на надто серйозні наслідки, аби нею так крутити, щохвилі її міняючи; ось чому люди тямковиті складають її раз і на все, керуючись передовсім розумом і повсюдним звичаєм.

Ми надто прикипаємо серцем до батьківщини та дідизни й охоплені кумедним бажанням увічнити наші наймення. Ми надто уповаємо на хист наших дітей. Мабуть, було б несправедливо позбавляти мене мого старшинства тільки через те, що я був найбільшим бецманом і нетямою, найбільшим ледацюгою не лише серед братів, а й серед хлопців цілої околиці; байдуже, про що йшлося — про вправи для духу чи для тіла. Безглуздо робити особливі розрізнення, вірячи в передбачення, у яких так легко помилитися. Ламати правило чи підправляти жереб при виборі спадкоємців доречніше було б (якщо вже цього не уникнути) радше з огляду на якийсь значний і потворний тілесний ґандж, на якесь каліцтво, невиліковне, незмінне і в моїх очах, очах шанувальника фізичної краси, здатного поставити каліку в один ряд з людьми, скривдженими долею.

І як тут не навести напрочуд дотепного діалогу між праводавцем Платоном та його земляками! «Як же це так, — кажуть вони, відчуваючи наближення кінця, — що ми не зможемо переказати того, що нам належить, кому хочемо? О боги, яка жорстокість, — щоб ми не могли відписати по своїй уподобі близьким, одному більше, іншому менше, залежно від того, як вони дбали про нас у хворобі, старості та й у всіляких справах?» На що праводавець відповідає так: «Друзі мої, вам, кому три чисниці до смерті, важко розібратися і в самому собі, і в тому, що вам належить згідно з дельфійським написом». Ось чому я, законник, кажу: ані ви не належите собі, ані ті статки, що їх ви уживаєте собі на втіху; і ваші блага, і ви самі належите сукупності попередніх та прийдешніх поколінь. Тим-то, потерпаючи, щоб на схилах ваших днів чи під час хвороби якийсь підхлібець чи якась пристрасть не завели вас на манівці, спонукаючи вас скласти несправедливу духівницю, я вас від цього вбережу. Але, дбаючи про державне добро і про добро вашої господи, я запроваджу потрібні закони і змушу визнати за розумне, що суспільна користь стоїть вище за приватну. Верстайте собі покірно та лагідно дорогу, ниспослану долі людській. А я, хто пильнує людського блага і не має причини один інтерес предкладати над іншим, не занедбаю залишеного вами майна».

Повертаючись до нашої матерії, хочу зазначити: мені здається, що, загалом беручи, рідко народжуються жінки, здатні панувати над чоловіками, за винятком матерів, чия влада цілком природна. Хіба що на покару тим із них, хто під впливом якогось бурхливого надпориву, заморочений, доброхіть підкорився жінкам. Але це не стосується літніх матрон, про яких тут ідеться. Очевидна резонність цієї думки змусила нас спекти і пустити в обіг небачений досі закон, який позбавляє жінок права успадкувати корону. Нема у світі такого панства, де цей закон був би такий популярний, як у нас, завдяки його очевидній справедливості, хоча десь йому судилося набути більшої чинності, десь меншої, випадково більшого поширення, ніж в інших. Небезпечно полишати на жіноцький розсуд поділ нашої дідизни на підставі вибору, який вона зробить між дітьми, бо цей вибір завше буде несправедливий і химерний. Ті самі химороди і схотінки, які їх опановують під час вагітності, криються у їхніх душах завсігди. Скрізь можна бачити, що вони особливо прихиляються до кволих та скривджених природою дітей або до тих, що держаться у них за спідницю. Позбавлені розсудливості, потрібної на те, щоб вибрати гідну дитину, вони легко піддаються природним потягам і нагадують цим тварин, які знають своїх молодят лише доти, доки дають їм цицьки.