Педро Аларкон - Трикутний капелюх

Олена ОЛЕКСІЄНКО

Небагато знайдеться іспанців, навіть серед людей зовсім неосвічених і неписьменних, які б не чули бувальщини, покладеної в основу цього невеличкого твору.

Вперше я почув її від простого козопаса — він ніколи не бував далі глухого селища, де народився. То був один з тих неосвічених, але хитрих з природи і швидких на витівки селян, які в нашій національній літературі дістали назву «пікаро» і відіграють в ній таку значну роль. Щоразу, коли в селі було якесь свято — чи то весілля, чи хрестини, чи урочистий приїзд панів, — козопас мусив вигадувати якісь кумедні розваги, вистави, смішити людей, співати пісні, розповідати казки. І ось якось увечері на одному з таких свят (а відтоді минуло майже ціле життя… тобто я хочу сказати — понад тридцять п’ять років) козопас таки добре уразив нашу сором’язливість (відносну, звичайно) віршованою розповіддю «Корехідор [1] Корехідор — за феодалізму — королівський урядовець в Іспанії, який виконував функції адміністратора й судді в містах і провінціях. та жінка мірошника» або ж «Мірошник та жінка корехідора», яку тепер ми й пропонуємо читачу під назвою більш піднесеною і філософською (як того вимагає наш благопристойний час) — «Трикутний капелюх».

Пригадую, наприклад, коли пастух розважав нас своєю розповіддю, дівчата, які там зібралися (усі вже на порі), шарілися по самі вуха, із чого їх матінки зробили висновок, що історія ця трохи переперчена, за що й дали пастухові доброго чосу. Та бідолашний Репела (так звали пастуха) по слово за пазуху не лазив і так їм відказав: нащо ото зчиняти такий гвалт, коли в його розповіді нема нічого такого, чого б не знали навіть черниці чи й діти чотирирічні…

— Хіба ж не так? От погляньте, — наполягав козопас, — що випливає з бувальщини про корехідора та жінку мірошника? Що подружжя мусить спати разом і що жодному чоловіку не буде до вподоби, коли з його жінкою спатиме хтось інший! Ото новина!..

— Справді! — згодилися матусі, зачувши дзвінкий сміх своїх донечок.

— Дядько Репела слушно каже, і ось вам доказ, — зауважив батько молодого, — усім нашим гостям на весіллі, малому й старому, відомо, що цієї ночі, як тільки скінчаться танці, Хуанете і Манолілья обновлять оте пишне ліжко, яке тітка Габрієла тільки-но показувала нашим донькам, щоб вони помилувалися гаптуванням на подушках…

— Крім того, — втрутився дід нареченої, — про всі ці речі, такі звичайні, дізнаються діти з Святого письма і навіть з проповідей, в яких розповідається про довголітнє безпліддя святої Анни, про цнотливого Йосифа, про військові хитрощі Юдіфі і про багато інших чудес — усього зараз і не згадаю. Тому, сеньйори…

— Нічого, нехай, дядьку Репела! — вже сміло загукали дівчата. — Розкажіть ще раз, бо то ж дуже смішно!

— І цілком пристойно! — вів своє дід. — Нічому лихому не вчить ця бувальщина, нічого лихого в ній нема; хто чинить погане, той і покараний…

— Хай вже так! Розповідайте! — змінили гнів на ласку матері — строгі охоронниці хатнього вогнища.

Дядько Репела знову почав розповідати, а після такої справедливої критики усі, хто слухав, погодилися, що присікатися, власне, нема до чого. І це було рівнозначно тому, що оповідач отримав дозвіл цензури.

Минали роки. Мені довелося чути безліч різних версій цієї ж історії про мірошника та жінку корехідора, і завжди з уст сільських та хутірських дотепників, на кшталт покійного дядька Репели; бачив її я і надруковану в різних «Романсах сліпого» і навіть у славнозвісному «Романсеро» незабутнього дона Агустіна Дурана [2] Агустін Дуран (1793–1862) — відомий збирач та видавець іспанських народних романсів. .

У всіх версіях суть одна: це трагікомічний, дотепний і вкрай ущипливий урок моралі, одна з тих драматичних моральних проповідей, які так полюбляє наш народ; проте форма, розвиток дії і окремі деталі дуже, навіть разюче відрізняються від оповіді нашого Репели, настільки відрізняються, що козопас не зміг би розповісти цю історію в своєму селищі в жодній з тих версій, навіть друкованих, без того, щоб пристойні дівчата не позатуляли собі вуха або ж їхні матінки не видряпали йому очі. От як роздули і перекрутили неотесані невігласи з інших провінцій оту бувальщину, яка так принадно, дотепно і невинно звучала в класичному викладі Репели!